Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

Один лише генералісимус Фош не падає духом.

Як спитають:

– Ну, що, екселенція, як ваша кандидатура в президенти?

– Одноголосно! – каже.

……………………………..

Оце, так би мовити, найголовніші моменти сучасної міжнародної політики.

Хочеться ще зазнайомити вас з міжнародним економічним становищем. Про своє не буду говорити. Ви його гарно знаєте. Що ж до Заходу…

Ви, мабуть, спостерегли вже, що Захід може експортувати?

Це: цигарники, бібулку «Asadie», гребінці, паперові гаманці, масть для черевиків, цвяшки для підошов.

Імпортує:

– Пшеницю, цукор, залізо, вовну.

Товарообмін, значить.

У ч. 2 Віденської «Волі» І. Фещенко-Чопівський вмістив статтю під назвою:

«Що може дати Україна Західній Європі?»

Знаєте, що він пише?

Може дати:

– 10 мільйонів тонн усякого збіжжя.

– 300–600 тисяч тонн цукру.

– 100 тисяч тонн марганцевої руди.

– 500 тисяч тонн залізної руди.

Фосфорити, сіль, соду, залізо, ліс і т. п., і т. п.

Багато дечого.

Що може, то може. Факт!

Але не дасть. Їй-богу, не дасть!

Та щось і не чути, щоб готувалася дати.

Так ще чутки ходять, що селяни готують для Західної Європи голоблі, кілки і прочі дерев’яні важкі вироби.

Це Західна Європа одержить безумовно. Хай тілько прийде.

Трудова громада. – 1920. – 17 лютого

Оповідають таке.

Колись у Франції один француз, Шовеном його звали, якимось надзвичайно патріотичним вчинком довів про свою велику любов до рідного краю, до вітчизни. Після його такого вчинку у Франції кожен випадок доказу любові до Батьківщини, з боку чи то поодинокого громадянина, чи то цілої групи громадян, – називали шовінізмом. А люди, що цієї назви заслуговували, шовіністи тобто, з погордою її носили.

І всі їх любили!

І всі їх поважали!

Почув я про це слово давненько вже.

Було це так.

У школі, де я вчився, влаштували вечірку. Дозволялося декламувати й «малоросійскія проізведенія». Одним із виконавців цих «малоросійских» віршів, байок і т. п. був і я. Підлітком ще тоді був я. Декламував, пам’ятаю, я тоді байку Глібова «Музики».

І от коли я на репетиції вийшов і тарарахнув:

– «Музики»! Українська байка Глібова!

Начальство підійшло до мене, пильно подивилося, всміхнулося, покрутило головою і сказало:

– Іш, какой шовініст!

На вечірці я вже декламував так:

– «Музики»! Перевод басні Крилова «Квартет» на малоросійський язик.

І довго я потім думав, що ж воно ото за – шовінізм?! І чому я шовініст?!

Так і не взнав я тоді:

– Чи вилаяло мене начальство?

– Чи поглузувало з мене?

Бо більше про це нічого воно мені не говорило.

А от тепер я вже знаю, що то – шовінізм!

Добре він мені взнаки дався!

Де тілько я не чув про цей самий шовінізм, і як казали?! Яким тоном?! З якими рухами?!

Як скаже хто це слово, так за щоки й хапаєшся, й одскакуєш кроків на 10, так і почувається, що або сірчаним квасом в очі хлюпне, або з самопалу трахне!

А блаженної пам’яті Шовен саме за це пошану мав.

Отже – це тобі не Франція!!

Згадав я про це тепер, прочувши про інтерв’ю з вічно старими й вічно новими опікунами України нашої – Раковським, Мануїльським, Затонським…

Знову вони про той самий шовінізм:

– Ми, – мовляв, – Україну як самостійну одиницю визнаємо, але шовінізм ми будемо нищити, а шовіністів, не виключаючи й комуністів, – вішатимемо!..

Думай, значить, як хочеш!

Українцем бути можеш, а любити Україну – зась!

Повісять!

І дідько його знає, чому воно так?

Як я, наприклад, кажу: «Майо паштєніє-с», – люблю шті, кислу капусту, Пушкина, лаптушкі, в «избе» бруд, телята й воші і як співаю «Ванька Таньку полюбил» і за це все йду й грабую, вбиваю, вішаю, стріляю, тисну за горло, щоб і другий це саме співав, те ж саме кохав, – так це не шовінізм?!

А як кажу «добридень», люблю борщ, Шевченка, білу хатину, співаю «Місяченьку блідолиций» і нікого за це не вбиваю, а лише прошу: «Ідіть, мовляв, ви до своєї Іверської Божої Матері», – так це шовінізм?!

І клянуть мене за це, і б’ють, може, за це, і вішають за це!

Про мене ж!

Носи ти лапті хоч на голові ті свої, не тілько їж, а навіть умивайся отими своїми штями, – у мене й за вухом не засвербить. Дідько тебе бери! Все одно кацапом здохнеш! І не піду я до тебе! Бо потрібен ти мені як п’яте колесо до воза!..…….