Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

А одно оповідання так таке гумористичне. Як усіх людей та на одно лоно поклали. Переплуталися! Борюкаються! Весело! І головний туди попав. Сміється та покрикує:

– Мала купа – подай ще!

Оптиміст він у нас. Усе в нього поміщується. І пішки вже ходить, а все всміхається.

Останнім оповіданням так зацікавили всіх від 14 до 60 років. Захоплюються та читають!

Взагалі, нічого! Ще тижнів два-три, думаємо, протримаємось. А там до вас – «в депозит»!

……………………………..

П. прем’єр встав. Встали й інші п. п. міністри.

Встав і я.

– Ну, прощавайте! – сказав п. прем’єр. – Так ви там уже, знаєте, як-то кажуть, взагалі, того-етого.

– Так, так! – кажу. – П. міністре, я тут уже, як то кажуть, взагалі того-етого. До відзенья!

……………………………..

Я вийшов.

……………………………..

Театр Садовського.

Отак проходиш по місту і тобі кожні, принаймні, три дні кидається у вічі афіша:

«Запорожець за Дунаєм».

Так ото, значить, любить М.К. цю оперу.

Думаю собі: «Дай піду!»

Бачив я цього «Запорожця» разів, мабуть, з 30, як не більше.

«Може, – думаю, – побачу щось нового».

Нового я не побачив, звичайно, нічого, а просидів вечір з задоволенням. Сам М.К. Садовський був в доброму гуморі і К а р а с я, можна сказати, не грав, а «чеканив».

А н д р і й – п. Овдієнко і О к с а н а – п. Литвиненко-Вольгемут дуетом мене, наприклад, прямо захопили.

До того чудово вони його співали.

І якби в О д а р к и – п. Малиш-Федорець – не боліли зуби, все було б більше, ніж чудово.

А то, розумієте, як співає Одарка пісню «Ой, послала мене мати до криниченьки», так у тому самому місці, де ото приспівує вона «Ой, мамо, мамо, мамо», нотка височенька, і п. Малиш-Федорець як бере цю височеньку нотку, так ніби сидить у зубного лікаря на кріслі і він їй обценьками вп’явся у самого болючого зуба. До того повним страшної розпуки і жагучого болю виходить в неї оте саме «Ой».

А взагалі добре. Їй-богу добре.

Історія – слово грецьке.

Розуміти грецьку мову, звичайно, годі потрібувати від усіх громадян навіть Подільської губернії, самого міста Кам’янця.

А розуміють її оригінально.

Потому – грецька!

Добродій Соколів, наприклад, у своєму календарі, виданому Подільською губерніальною народною управою, розуміє історію по-своєму.

Історичні події, занотовані в календарі, безперечно заслуговують на найпильнішу увагу всіх інших істориків землі української, що ще чи то по перегляду, чи то за браком відповідних матеріалів не занесли їх на сторінки своїх історичних творів.

Ну, чим, наприклад, не історична подія:

«Народився С. Черкасенко»?

Або:

«Умер професор історії Лучицький»?

Або:

«Вступ до Кам’янця поляків»?

Або:

«Київ захоплено Денікіним»?

Можна сказати – не історія, а цукерка!

«Історичніших» подій зі свічкою не знайдете!

Хіба, наприклад, ну хоть народження М. К. Садовського не «історичніше» переяславської умови Хмельницького з Москвою?

Ну, звичайно ж, – «історичніше».

А все ж таки п. Соколів не всі важні події занотував у своєму календарі. Не всі п. Соколів великих людей народження заніс на сторінки своєї історії.

– Не всіх! Не всіх!

Багатьох обійшов! Багатьох образив!

Я хочу виправити цю хибу.

Звичайно, не попаде вже це все до календаря!

Спізнився я!

Але на 1921 рік матеріал буде готовий на радість п. Соколову, Подільський губ. народній Управі і всім тим, кого так зневажливо не помітив Соколів. А головне:

– Для історії! Для потомства! Для безсмертя!

Господи, благослови! Слухайте, історики!

1) Року Божого 1914 (не пізніше) народився останній поет землі Української І. І. Рулька, великий знавець незрозумілих полонізмів.

2) 19 листопада Р. Б. 1919-го «заборонив», а листопада 20 по наказу Директорії «упокоївся» Владика.

3) Р. Б. 1919-го велій стогін бисть у Кам’янці – вийшов «Наш Шлях».

4) Р. Б. 1919-го у місяці листопаді почалася одправка «в депозит». Хурами відправляються білки, жири, вуглеводи, телефонічне й телеграфічне, «живе» теж.

5) Р. Б. 1919-го одібрали авто і тому ходять теперка пішки.

6) Р. Б. 1919-го – Герць «всѣх знаешь» з Яблонським. Переможець – Яблонський.

7) На протязі Р. Б. 1919-го одні обіцяли, а другі раділи. Задоволені обидва боки.

8) Р. Б. 1919-го – Захоплення Києвом Денікіна.

9) Р. Б. 1919-го листопада 20-го «благоразумное население» м. Кам’янця купило, а листопаду 25-го продало ікону для зустрічі Денікіна. Гроші пропили.