Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

Більшовицька – четверта!

Головноуповноважений – п’ять.

Махно – шість!

Аж шість!

Гадаю, що більше й не потрібно.

Для якої завгодно Держави вистачить.

А для молодої так і занадто вже!

Хоча, якщо кому здається, що замало, будь ласка, можна ще утворити! Ми нащот цього мастаки. Скільки завгодно.

Як бачите, з боку ґрунтовних державних елементів ми є цілковитою Державою.

Так от, панове, що таке є Держава.

Які ж завдання й цілі Держави?

Вище я вже зазначив, як не треба думати про Державу і як не треба на неї дивитися.

Як же треба дивитися на Державу й думати про неї? Бачите, панове!

Я пишу виключно для дорослих. Мені якось ніяково навчати дорослих людей…

Дивіться й думайте як хочете!

Коли в того, хто це прочита, голова прироблена до шиї не лише для того, щоби носити кашкета, він і подивиться і подума…

Правда?

Урядовцям треба дати роботу і сувору дисципліну. Зараз немає міліції і на неї треба грошей; судові слідчі не мають як вручити повістки; податки не зібрані; санітарного докладу немає;в шпиталях мало адміністраційного персоналу, а урядовці шалаються без ділата тиняються з кафе до кафе.

Я, як особа безумовно зацікавлена у підписаному редакцією «Нашого Шляху» питанні, дозволю собі допомогти поважаній редакції розпреділити роботу поміж всіма урядовцями, що «шалаються без діла» в Кам’янці.

Берусь я за це, гадаючи, що поважана редакція як раз заклопотана вирішенням питання: «Чи здатне наше селянство до влади» і «Яка земська реформа в нас пройде» – і не має змоги довести початої нею справи до кінця.

Поважна редакція якось занадто вже в загальних рисах накреслила, що повинні робити урядовці, а останні тепер й не знають, куди ж кому вдатися:

– Чи до міліції, чи то гайнути з повісткою від мирового або судового слідчого, чи то «вижимати» з населення податки, або бігти в шпиталі.

Я дуже прошу поважну редакцію вибачити мені, що втручаюся в справу. Найкраще, на мій погляд, розприділитися так!

1. Головноуповноваженого – призначити, безумовно, поліцмейстером, нижче ніби не можна, бо образиться.

2. Товариша міністра преси й інформацій – старшого прикажчика у міському шпиталю.

3. Референта по опікуванню – мамкою в міському дитячому притулкові.

4. Референта внутрішніх справ – базарним старостою.

5. Референта по народному господарству – консультантом по закупці яєць для міського населення.

6. Референта по освіті Старщина – дезінфектором шкільних будинків.

7. Референта по м-ву юстиції – десяцьким по збору подушного.

8. Референта по єврейським справам – завідуючим «коробочним збором».

9. Редактора «Нашого Шляху» – завідуючим асенізаційним обозом.

10. Останніх референтів і осіб перших III класів, гадаємо, найліпше буде призначити завідуючими районними вошобойнями. Це справа, на наш погляд, найважніша, бо боротьба з тифом є одним з найсерйозніших завдань моменту.

11. Осіб IV і V класу – участковими приставами.

Далі, значить, вищі підберуть собі відповідних помічників і т. п., і т. п.

«Та як ушкваримо!»…

Мене нікуди не призначайте. Мабуть, вишлють. А поки що «пошалаюся».

Пам’ятаю – дід завше мені казав:

– Будь, дитино, льогічною й не дери штанів.

Діда слухати я мусив.

Штани, звичайно, дер. Але обережно:

Боявся діда.

І вже тепер дорослою людиною, коли вмію читати «Наш Шлях», коли знаю, що для того, щоби одержати допомогу, треба зіпсувати тисяч з п’ять недешевих і потрібних книжок ощадної каси, коли бачу, що для того, щоби тебе висунули на посаду помічника Головноуповноваженого, треба бути пасічником і зовсім не бути в Рівному під час Оскілківського вибрику, – лише тепер, кажу, я зрозумів, що дід мій «гаварил глупості».

А саме.

Щоби бути мені льогічним, треба було навпаки – дерти штани.

У противному разі я був би якраз нельогічним.

Бо штани я дер послідовно й систематично.

Нагадали мені льогіку мого діда думки про те:

«Яка земельна реформа в нас пройде?» («Наш Шлях», Ч. II.)

Земельна реформа нашого соціалістичного уряду, як виявляється, нікчемна.

І чому?

Ось чому!

«Не будуть закінчені “визволенні” російські реформи Олександра II. А тепер вони мають бути доведені до кінця».