Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

8) Голос у дипломата не різкий, оксамитовий, заспокоюючий.

9) Говорить дипломат лише правду.

10) Знає ноти.

11) Знає також добре і біржові справи. Скільки, наприклад, коштує на наші гроші франк, лея, рубель.

Знає це більше практично.

Така людина, одержавши від свого уряду дипломатичне призначення, бере уповноваження, купує словник, бере багацько грошей, всіх своїх родичів, усміхається і йде.

Приїхавши на місце, випускає яку-небудь ноту.

Балакають дипломати виключно нотами. Це надзвичайно оригінальний спосіб розмови.

Ну, значить, випустить ноту і сидить. Сидить, сидить і сидить.

Коли ж держава, що його послала, з болем запитає:

– Що ж ви там робите, дипломате ви?!

Він посилає шифровану депешу приблизно такого змісту.

– Штани деруться крапка у тата бурчить крапка.

Це значить:

– Становище поліпшується. Вишліть гроші.

І так аж до слідуючого державного перевороту, коли на його місце їде новий дипломат.

Словом.

– Perpetuum mobile! [4] Вічний двигун ( лат. ).

Це Perpetuum mobile ми спостерігаємо вже на протязі двох років з гаком.

На обов’язок дипломата покладається вести ще дипломатичні розмови.

Розмови ці полягають в тому, що дипломати, зібравшись де-небудь, «об’єгорюють» один одного.

Наші дипломати в даному разі грають виключно роль об’єктів «об’єгорювання» дипломатами інших держав.

За останній час набирає все більшої й більшої ваги колективний дипломат.

Зветься він:

– Капелою Кошиця.

Теоретичних вислідів про цей цілком новий тип дипломата ми нігде не знайшли.

Знаємо лише, що в головному цей колективний дипломат походить на поодинокого свого колегу.

Працює «нотами».

Кажуть, що практичне його значення величезне.

Поживемо, побачимо.

Михайло Семенко. Інтимні поезії.

«П’ЄРО ЗАДАЄТЬСЯ». Фрагменти.

В-че Т-во «Ґрунт» 1918 р. 92 стор. Ціна 8 карб.

Тяжка штука взагалі критика. Тим паче критика поетичних творів. Поезії. Щоби віршувати, поетично віршувати, потрібний настрій, натхнення. Багацько, взагалі, відповідних умов.

А тут підходиш, береш книжку поезій, розгортаєш і спокійно, мов хірург, риєшся в криках поетового серця.

Перед нами книжка поезій (інтимних!) Семенка «П’єро задається».

В супроводі дуже несприятливих умов писав Семенко свої поезії.

Дивіться:

– «Я розхристаний і настовбурчений…

– Я розперезаний і натотурчений ніс…

– Роздратований і до вісі розкручений –

– Розфарбований…

– Я роззявлений. Я обездзвонений,

…………………………………..….. обеззвучений».

Уявіть собі в такому вигляді писати поезії.

Людину роззявили, розхристали, настовбурчили, розперезали, роздратували, розкрутили й натотурчили.

Та ще й розфарбовують і обездзвонюють.

А ти пиши!

Пиши та ще й мовчи.

Потому:

– Обеззвучений!

Але Семенко людина енергійна, сміла.

– «Я смілий» (Стор. 9).

Він вирвався й кричить:

– «Дайте людей сюди… дайте ворога» (Стор. 8).

Але ворог, очевидно, зник…

Бо далі вже поет зазначає:

– «Я переміг безмежно гострий біль» (Стор. 13).

– «Забув я рани» (Стор. 17) і «Хочу додому я, хочу в Київ…» (Стор. 20).

У якому ж це його місті так «розроботали»?

До Києва поет не поїхав, бо на стор. 6 заявляє:

– «Хочеться далі, ну, хоч в Австралію».

Ми його розуміємо:

Після такого і за Австралію схочеться.

До Австралії Семенкові виїхати не вдалося, і він пішов «нюхати осінь».

– «Люблю нюхати осінь» (Стор. 22).

Чому б і ні?

У таких випадках краще нашатирного понюхати.

За найкращу поезію Семенка ми вважаємо по змісту і по формі вірш «Ю. Туш». Особливо (стор. 30) кінець.

«Повновладно і безкарно

До коліна світ схилю.

Пригадайте-но безхмарне:

Сте клю елю плю.

Скую.

Ую.

«.

Пише свої поезії Семенко виключно серцем.

І сам своєму серцеві за це призначає й гонорар:

«Серце, серце моє ледве дише

Ніби йому дали сто різок».

Дати безумовно слід. Навіть 200!

Тілько на серцеві.

Поет ніяк не може знайти себе…

Хто він?

Усе запитує:

«Хочете знать, хто такий – я?

Я вахляр!..………………………….

Хочете знать, хто такий я?

Я – фігляр……………………..

Хочете знать, хто такий я?

Я – газель» (Стор. 42).

Іноді поет щирий цілком:

«Я невдоволений, я розчарований,