Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

Скажу простіше – цілком нудний я» (Стор. 20).

– Правильно!

Не всякий державний муж той, хто подержав пролєтарія за шиворот.

– Держава!?!

Як вабить до себе це слово.

Який в ньому почувається таємничий і разом з тим прекрасний зміст!

– Держава!?!

Скілько з-за цього слова загублено молодого та чудового! Скілько зіпсовано нервів!

Скілько продумано мозку! Скілько перечитано!

Скілько удержано наперед утримання!

А скілько вкрадено скарбових грошей!!!

……………………………..

Ні, краще не буду я тут пригадувати, скільки того чи іншого було із-за

– Держави!

Це справа історика. Моїм завданням є намалювати коротенький нарис всього того, що з’ясовує в собі слово – Держава.

……………………………..

Тут я «вибачаюсь» (так і читайте «вибачаюсь!»).

Може, я помиляюсь, але мені здається, що не всі ще ясно собі уявляють, що таке є «Держава» і взагалі що таке все те, що до неї належить і сполучається з нею…

Для них, власне, я писатиму…

…Але все одно!

Якщо таких уже немає, я все ж таки напишу, пам’ятаючи, що:

«Repetitia est mater studiaum» [5] «Повторення – основа навчання» ( лат. ). .

Так я почну! Слухайте ж!

Думати про Державу, як про щось таке, при котрому:

1) Звичайні бухгалтери мусять бути міністрами фінансів,

2) Залізничні механіки – директорами політичних інститутів,

3) Диригенти танцями у Проскурові – міністрами закордонних справ;

4) Звичайні містечкові бакалійники – закордонними торговельними агентами;

5) Усі, хто в окулярах, – професорами університетів;

6) Усі, хто мав власного сурдута, – послами й посланниками. І т. п., і т. п.

Думати так є колосальною помилкою. Дивитися на державу, як на:

а) свою особисту власність,

б) корову, яку можна доїти, коли вгодно і як угодно,

в) няньку, що мусить 35-річну дитину поїти з пляшечки молочком.

Теж безпідставно, нерозумно і помилково.

Держава має свою історичну давність, сиві традиції, свій певний непохитний ґрунт, свої завдання й цілі…

І не нам хитати цей ґрунт!

І не нам зміняти її завдання й цілі!

І не нам перефарбовувати її сиві традиції.

І не нам…

Ну, буде! Годі!

Не нам, то й не нам! Чого я хвилююсь?

Що ж таке Держава?

З яких елементів вона складається і якої мети вона прагне?

Треба вам знати, що я в свій час надзвичайно цікавився цими питаннями.

Сам я правник, але, як кажуть, «не укінчений». Не вспіли «укінчити». Але в цих справах я розбираюся добре. Все одно, як у місячнім утриманні.

І от, розумієте, кого я не питав, як я хитро до безумовно досвідчених людей в цій справі не підлабужувався, ніхто мені ні разу, точно й певно не сказав!

– Що таке Держава!

Як тілько спитаєш:

– Скажіть, будь ласка, що таке Держава?

– Держава?! Хіба ви й досі не знаєте, що таке держава? Дивись! Держава?! Хм! Це ж… Народ… влада…

І почне викладати про те, з чого складається і т. п., і т. п.

Прямої відповіді так й не дасть!

А я вам зразу скажу:

– Що таке Держава?!

– Держава це те, що нас держить!

За віщо вона нас держить, це її справи. Але держить!

Я б, наприклад, багатьох би не держав…

А «совсем даже наоборот»!

Позаяк же (зверніть увагу – красиве слово) я в державні справи не втручаюся, то перешкоджати їй у цьому не буду.

Хай держить!

Державу складають три елементи.

Терен, народ і влада.

Без них Держави не може бути.

Терен.

Трішки в бік. Терен – це не той терен, що співають:

– «Терен, терен коло хати».

Ні! Це є інший терен. Місцевість. Територія. Спинятися на цьому я довго не буду. Це справа Уманця, Дубровського і інших Терпилів… «Вибачаюсь»!

Так, значить, терен.

В Державі, значить, мусить бути терен.

Потім, значить, мусять бути народ і влада…

У нашій Державі – терену цього самого хопить.

Народу теж до біса!

Прямо не народ, а «народець».

І якого тобі хочеться!

Штук на п’ять національно-персональних автономій вистачить…

З цього боку ми цілком забезпечені. Та слава Богу не без того, що і не народився. Народ ми молодий! Недавно лише вискочив на арену державного життя.

Сил хопить!

Влада?!

Ну владами нас Господь теж не обділив.

Українська – одна!

Денікінська – друга!

Польська – третя!