Був ніби у Вінниці… Там клянуть Кам’янець і далі на захід…
Хотів ніби з кимсь федеруватися, та ніхто не хоче.
Так я плюнув та заснував українсько-польське видавництво, щоб довести всій «поступовій інтелігенції», що я є на світі і що Україна не на Філіппінських островах, а поруч з Польщею.
Потім ніби набрався, як самостійник, і реготався, як ен-ер.
……………………………..
Отаке верзлося!
Хай йому!
……………………………..
Трудова громада. – 1920. – 7 січня
Маленький фейлетон
Інтерв’ю з урядом У.Н.Р.
Приходжу до редакції.
– Грунський, чули?!
– Чув! – кажу.
– Проінтерв’ювати негайно!
– Добре! – кажу.
Признаюся, не люблю я інтерв’ю.
Соромлюся! Боюся!
Але… Наказ!
Мушу!
……………………………..
Представники уряду завітали до Кам’янця майже в повному складі:
1) В. о. голови ради міністрів.
2) Міністр закордонних справ.
3) Міністр юстиції і
4) Голова дипломатичної місії.
Не приїхав лише один державний секретар.
Застав вдома всіх чотирьох.
Розмовляв лише в. о. голови ради міністрів.
Останні лише слухали, але цілком погоджувалися з п. прем’єром, бо ніхто з них нічого ані додав, ані спростував.
Згода, очевидно, між членами кабінету – цілковита.
* * *
– Ну, так що ви хочете? – ласкаво запитав мене п. прем’єр.
– Особисто, я п. міністре, звичайно, нічого не хочу. А от громадянство, так воно цікавиться, доки воно, п. міністре, буде тут стра… стратегічне, значить, економічне, політичне? Взагалі, значить, ситуація?!
– Ситуація? Прошу!
Виїхав я з Кам’янця і приїхав до Варшави. Приїхав я до Варшави, зупинився в готелі. Приймали мене радо.
Вітали мене щиро. Місія працювала. Я працював. Усі ми працювали. Допрацювалися, значить, до декларації. Потім відпочивали, потім приїхали наші. Праця пішла з подвійною енергією.
Упорядковували національні колонії в Домбі, Ланцуті, Рівному. Відносяться до нас цілком прихильно. Та ви й самі можете в цьому переконатися.
Уже в Борщові нас умить зустрінуть і з проводирем аж до самої Ланцути препровадять. Нас визнають безумовно. Смішно навіть було б думати щось протилежне. Коли б не визнавали б! Це ж так натурально! Ми визнані, нас не змішують з іншими націями. Визнані. Визнані… Так і напишіть…
……………………………..
Так і пишу:
– Ми визнані… визнані…
……………………………..
Формуємо. Формуємо сильну, дисципліновану. Урядовців усіх одправили до Кам’янця. Обіцяють.
Розумієте, все обіцяють!
– Розумію, – кажу. – Все обіцяють!.. А як, пане міністре, Англія?
– Англія? Англія так це ж Великобританія, Ірландія, Шотландія, Індія! Лойд Джордж, значить! Нічого собі Англія! Взагалі!.. Англійський генерал мукнув. Так. Так… Сидів, сидів, а тоді:
– Ммммм!
Так і напишіть…
……………………………..
Так і пишу:
Англійський генерал сидів, сидів та тоді:
– Ммммм!
……………………………..
…А це щось та значить!..
Англійці, ви ж самі знаєте, оригінальний народ. Вони багато не балакають. Отак, знаєте, замука, а потім, дивись, з цього «мммм» вийде що-небудь!
– А як, пане міністре, Франція?
– Франція? Хіба ви не знаєте, що таке Франція? Франція тепер уже не Франція, а Англія!
– А як, пане міністре, стратегічне становище?
– Стратегічне? Міцно!
Ото як ми захопили Варшаву або вона нас (це все одно), то хіба лише яка-небудь небесна сила витіснить нас звідтам. Становище стале. Кріпко непохитне. Нерухоме.
– Дозвольте, п. міністре, ще одно запитання: Як економічне становище наше і наших сусідів?
– Наше – добре. Ми стілько всього маємо, що, як ви й самі бачите, ще в нас і в «депозит» беруть.
– А як там? Дорого? Хліб, наприклад? Цукор?
– Хліб?! Право, не знаю! Цукор?! Щось не пам’ятаю! є… є… пшеталянка – 200 марок пляшка; коньяк – щось 100–150 марок, в залежності від ресторанів; царська – 5075 марок.
Не дуже дорого! Жить можна!.. Взагалі я дивлюсь на майбутнє оптимістично. Ми переможемо! Заспокойте громадянство. Хай не хвилюється. Більше витривалості. Більше спокою. Майбутнє за нами!..………………………………
– Ну, а як ви тут? – у свою чергу запитав п. прем’єр.
– Ми, – кажу, – нічого, п. міністре! Живемо! Вашими молитвами, заступники, – кажу, – ви наші. Покахикуємо! Іноді, як уксусом, себто оцтом по-нашому, як запахне, до сліз кахикаємо.
Оповіданнячка нам пишуть. Розскази по-російському. Читаємо. Звеселяють нас тут потроху.
Вже аж чотири оповідання видали. В одному оповідали, як одним зарядом можна розрядити всі попередні. Цікаве оповідання. З фокусом.
Читать дальше