Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

Був ніби у Вінниці… Там клянуть Кам’янець і далі на захід…

Хотів ніби з кимсь федеруватися, та ніхто не хоче.

Так я плюнув та заснував українсько-польське видавництво, щоб довести всій «поступовій інтелігенції», що я є на світі і що Україна не на Філіппінських островах, а поруч з Польщею.

Потім ніби набрався, як самостійник, і реготався, як ен-ер.

……………………………..

Отаке верзлося!

Хай йому!

……………………………..

Приходжу до редакції.

– Грунський, чули?!

– Чув! – кажу.

– Проінтерв’ювати негайно!

– Добре! – кажу.

Признаюся, не люблю я інтерв’ю.

Соромлюся! Боюся!

Але… Наказ!

Мушу!

……………………………..

Представники уряду завітали до Кам’янця майже в повному складі:

1) В. о. голови ради міністрів.

2) Міністр закордонних справ.

3) Міністр юстиції і

4) Голова дипломатичної місії.

Не приїхав лише один державний секретар.

Застав вдома всіх чотирьох.

Розмовляв лише в. о. голови ради міністрів.

Останні лише слухали, але цілком погоджувалися з п. прем’єром, бо ніхто з них нічого ані додав, ані спростував.

Згода, очевидно, між членами кабінету – цілковита.

– Ну, так що ви хочете? – ласкаво запитав мене п. прем’єр.

– Особисто, я п. міністре, звичайно, нічого не хочу. А от громадянство, так воно цікавиться, доки воно, п. міністре, буде тут стра… стратегічне, значить, економічне, політичне? Взагалі, значить, ситуація?!

– Ситуація? Прошу!

Виїхав я з Кам’янця і приїхав до Варшави. Приїхав я до Варшави, зупинився в готелі. Приймали мене радо.

Вітали мене щиро. Місія працювала. Я працював. Усі ми працювали. Допрацювалися, значить, до декларації. Потім відпочивали, потім приїхали наші. Праця пішла з подвійною енергією.

Упорядковували національні колонії в Домбі, Ланцуті, Рівному. Відносяться до нас цілком прихильно. Та ви й самі можете в цьому переконатися.

Уже в Борщові нас умить зустрінуть і з проводирем аж до самої Ланцути препровадять. Нас визнають безумовно. Смішно навіть було б думати щось протилежне. Коли б не визнавали б! Це ж так натурально! Ми визнані, нас не змішують з іншими націями. Визнані. Визнані… Так і напишіть…

……………………………..

Так і пишу:

– Ми визнані… визнані…

……………………………..

Формуємо. Формуємо сильну, дисципліновану. Урядовців усіх одправили до Кам’янця. Обіцяють.

Розумієте, все обіцяють!

– Розумію, – кажу. – Все обіцяють!.. А як, пане міністре, Англія?

– Англія? Англія так це ж Великобританія, Ірландія, Шотландія, Індія! Лойд Джордж, значить! Нічого собі Англія! Взагалі!.. Англійський генерал мукнув. Так. Так… Сидів, сидів, а тоді:

– Ммммм!

Так і напишіть…

……………………………..

Так і пишу:

Англійський генерал сидів, сидів та тоді:

– Ммммм!

……………………………..

…А це щось та значить!..

Англійці, ви ж самі знаєте, оригінальний народ. Вони багато не балакають. Отак, знаєте, замука, а потім, дивись, з цього «мммм» вийде що-небудь!

– А як, пане міністре, Франція?

– Франція? Хіба ви не знаєте, що таке Франція? Франція тепер уже не Франція, а Англія!

– А як, пане міністре, стратегічне становище?

– Стратегічне? Міцно!

Ото як ми захопили Варшаву або вона нас (це все одно), то хіба лише яка-небудь небесна сила витіснить нас звідтам. Становище стале. Кріпко непохитне. Нерухоме.

– Дозвольте, п. міністре, ще одно запитання: Як економічне становище наше і наших сусідів?

– Наше – добре. Ми стілько всього маємо, що, як ви й самі бачите, ще в нас і в «депозит» беруть.

– А як там? Дорого? Хліб, наприклад? Цукор?

– Хліб?! Право, не знаю! Цукор?! Щось не пам’ятаю! є… є… пшеталянка – 200 марок пляшка; коньяк – щось 100–150 марок, в залежності від ресторанів; царська – 5075 марок.

Не дуже дорого! Жить можна!.. Взагалі я дивлюсь на майбутнє оптимістично. Ми переможемо! Заспокойте громадянство. Хай не хвилюється. Більше витривалості. Більше спокою. Майбутнє за нами!..………………………………

– Ну, а як ви тут? – у свою чергу запитав п. прем’єр.

– Ми, – кажу, – нічого, п. міністре! Живемо! Вашими молитвами, заступники, – кажу, – ви наші. Покахикуємо! Іноді, як уксусом, себто оцтом по-нашому, як запахне, до сліз кахикаємо.

Оповіданнячка нам пишуть. Розскази по-російському. Читаємо. Звеселяють нас тут потроху.

Вже аж чотири оповідання видали. В одному оповідали, як одним зарядом можна розрядити всі попередні. Цікаве оповідання. З фокусом.