Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

Так дозвольте через безумовно поважану вашу газету, мовляв, раз і назавжди з’ясувати вищезазначені питання.

Прошу панів зацікавлених!

Що скоїлося.

Скоїлося ось що. Армія Української Народної Республіки зрадила Галицьку Армію і передалася до Денікіна. Галичани не витримали, фронт прорвався, Денікін зайняв Кам’янець. Влада втекла. Залишила урядовців. По ще неперевірених чутках – поляки очистили територію України. З боку (ще не з’ясовано з якого) наступає Антанта на чолі з Гінденбургом. Бачили в Смотричі одного міноносця. Прорвався один танк. Оце й усе!

Що я роблю.

Нічого не роблю. Одержав добові й платню по перше січня. Вижав допомогу. На якого дідька я маю робити?

Що я думаю.

Думаю я багацько дечого. Але всього не скажу. Скажу лише:

– Якби ми всі та взялися, та…, та…, та…, та це та, то, може б, оцього всього й не було б.

Що робити.

Я б це запитання поставив так!

– Чого краще не робити?

Ось чого:

Не спиняти мене на вулиці й не запитувати. Не відводити мене осторонь і пошепки не запевнювати, що денікінці заарештували уряд, що всіх нас інтернують; що Петлюра в згоді з Денікіним, що все суть наслідки політики соціалістичного уряду, що грошей наших не приймають, що ми ніколи держави не збудуємо, що ми мрійники і що наші селяни не хотять землі.

А як ви все ж таки хочете знати, що робити, так я вам скажу:

– Відкрити школу танців!

І весело, й тепло!

Що буде далі.

Попи кажуть, що буде «пришествіє». А я не хочу.

Я певен, що буде Українська Народна Республіка. Ні від кого не залежна. Особливо не хвилюйтеся! Знову будемо служити в міністерствах, одержувати добові й допомогу і лаяти соціалістичний уряд.

Усе буде, як і було… Селяни визволять! Їй же богу визволять. Уже почали!

Прошу ще раз вас, п. редакторе, вибачити за турботи. Не міг не написати. Мушу. Хвилюються ж.

Пийміть і М.Н.

АНТАНТА!

Скажіть, хто не чув цього слова?

Чи знайдете ви у самому найтемнішому закапелочкові земної кулі хоч одну людину, яка б ніколи не чула або ніколи не сказала слова «антанта»?!

За останній же час назва ця пролізла в уші, очі, ніс.

Вона, як кисень або водень, стала необхідною частиною повітря!

– Антанта дозволила!

– Антанта не дозволила!

– Антанта так сказала!

Антанта… Антанта…

Антанта тут! Антанта там!

Скрізь Антанта!

І от, не дивлячись на таку величезну популярність цієї самої Антанти, я нігде в літературі не здибав більш-менш повного й безстороннього освітлення тієї особи, що заховується під магічною назвою Антанти.

Цю білу пляму в світовій літературі я, з належною мені скромністю, постараюся замазати.

Мазатиму сумлінно й уперто.

Тому увага!

Антанта – це там! Отам, куди всі дивляться зараз! В Європі. На Заході.

Це – Франція, Англія й Америка. Разом.

Була ще й Італія, та, як кажуть, загула. Може, ще й не зовсім загула, але гуде. Гуде уперто й голосно. Але це нас найменше торкається. Хай гуде. Не будемо їй перешкоджати.

Звідки ж постало це страшне і разом з тим велике слово:

Антанта?!

Багацько вчених (між іншим, і дуже вчений київський Шульгін) запевняють, що слово «антанта» є французьке і визначає собою ніби згоду.

– Entante – згода!

Але запевнення це цілком безпідставне. Мало чого хто (єсть вже вчений) не скаже.

– Entante – згода!

Ні, голубчику, ти доведи, і науково доведи. А так кожен може сказати.

Це тобі не:

– Pardonne – вибачте!

Це всякому зрозуміло, а от Entante – щось іншого.

Мені до сеї пори довелося здибати натяк на пояснення цього слова в знаменитій книзі знаменитого вченого французького Шалпанда (т. 1, стор. 6).

Але лише натяк. Дальші міркування несподівано дали мені більш-менш правдиві дані щодо походження слова «антанта».

Виявляється, що слово «антанта» складне. Складається воно з двох слів:

En – замість неї, нього, них… і tante – тітка, тьотя, тьотінька. Разом: entante – замість тітки.

Це вже, безперечно, більше походить на істину.

Справді, яка Антанта – згода? При згоді, навіть незакордонний, рідко коли спільники за чуби беруться. А в Антанти це єсть.

Аж чуби тріщать.

Я не буду торкатися причин «тріску» антантських чубів, бо це мене в моїй праці теж не торкається.

Я буду об’єктивним цілком.

Друга назва (Антанта – замість тітки), як я вже сказав, безперечно, правдивіша.

Усі держави, всієї земної кулі, мов зговорилися, вважають пані Антанту за тьотю.