Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

З’явилася вона в нас на Вкраїні під час революції і з того часу перехворіло на неї багацько видатних політичних і громадських діячів і так собі людців, як кажуть, середнього класу.

Виявляється вона такими ознаками.

Людина, що заслабла на орієнтацію, раптом дубіє. Баньки в неї витріщені, тілько поширені, дивиться в одно яке-небудь місце.

Як таку людину смикнути та спитати:

– Що ви робите?!

Вона затрясеться, дриґне ногою і почне нетерпляче мукати. Казати нічого не каже, лише мука.

А то раптово навіть серед ночі сплигує з ліжка, хутко одягається, сіда на авто й їде.

Куди їде й чого їде, вона й сама собі не уявляє.

– Непритомна якась!

Але їде. Були випадки, коли така людина, вирвавшись від товаришів, заїзжала до Одеси, до Парижа, до Берліна.

То ще таке буває.

Сидить така людина вдома, обідає.

І на тобі:

Раптом до жінки або до дітей:

– Parlez-vous français! [1] Чи говорите ви французькою? ( фр. ).

А наша сидить, сидить, та як підскоче, ніби хтось ущипнув, та пританцьовуючи «O, mein lieber Augustіn» [2] «О, мій любий Августине» ( нім. ). почне співати.

Були й такі хворі, що вийде з хати на свіже повітря, стане обличчям на північ і почина на всю пельку:

– «Ох яблочко, да куда котішься?»

За останній час особливо серед військових помітні масові захворювання, як лікарі кажуть – пандемія – на південну орієнтацію.

Південна орієнтація виявляється трохи не так, як я вище зазначив.

Людина стає веселішою, співа циганські романси, ваксить чоботи, витяга з самого закапелку свого чемодана скарбові гроші.

Нівечить орієнтація людей страшенно.

Другий випадок. Прем’єром людина була. Дехто поважав. Схватила його одеська орієнтація. Насилу врятували. Так тепер головує в товаристві економістів.

Ще яскравіший приклад. Дуже знатна людина, можна сказати, абсолютний правитель. Земляк з Заходу. Сам навіть бувший цісар Карло поважав його. Заслаб на південну орієнтацію. Тяжка форма, лікували, шептали, не бере.

Казав мені лікар, що околодочним у Станіславові буде. Це після такої посади. Та хіба мало є прикладів.

Освічена, наприклад, людина. Освітою керувала. Всі Іваном Івановичем величали. Теж була заслабла, хоть і в легкій формі, але на «многосторонню» орієнтацію. Так щоб же ви думали? Кинула освіту. Псалми співає і з попами навхрест бореться, «ісповіденієм зайнялася». Одного єпископа так посповідала, що той на письмі царства небесного зрікся.

Зустріла якось мене.

– Почекай, – каже, – Головноуповноваженим буду! Я тобі покажу фейлетон!

Отаке робить орієнтація!

Розповсюджується орієнтація не через вошей, як тиф. Найбільше слабнуть від портфелів або стільців безумовно знаних, що стоять перед столами під зеленим сукном. Що за причина заховується в тих портфелях або стільцях, і досі з’ясувати вченим не вдалося. Але статистика яскраво підкреслює, що іменно найбільше захворюють в такий спосіб.

Дивишся – людина як людина.

Як тілько дали їй портфеля – вмент почина бігати очима, на кого б їй орієнтуватися. І нарешті вскоче, як кажуть:

– По саме тпруті!

І гине.

Як же запобігти цьому лихові?

Певних, мовляв, специфічних засобів, як-от неосальварсан при зворотному тифові або хіна при пропасниці, – ще не винайшли.

Головне – профілактика.

Полягає вона в тому, що особам з упертим нахилом до орієнтації не дають портфелів або не сажають на оті стільці.

А як цього зробити не можна, то треба слідкувати, щоби людина перехворіла орієнтацією на самого себе. Це найлегша форма. Перехворівши раз, дуже рідко слабують удруге.

Я, наприклад, перехворів на орієнтацію ще в дитинстві. Тоді, ще ні профілактики, ні симптоматичних методів лікування не знали…

На що я орієнтувався – не скажу.

Мене били довго й уперто…

Помогло!

Але цього способу лікування я не рекомендую.

Хоча…

Високоповажний п. редакторе!

Вибачте, що трохи вас потурбую. Розумієте, з того часу, як центральна українська влада залишила Кам’янець, до мене майже на кожному кроці звертаються мої знайомі, що залишилися в Кам’янці, зі стереотипними запитаннями.

Що воно таке скоїлося.

Що я роблю.

Що я думаю.

Що робити.

Що буде далі.

Запитання ці остілько серйозні й широкі, що я не маю змоги відповісти кожному зокрема, позаяк (іменно і лише «позаяк») запитують мене переважно на вулиці, і поки я відповім на одно запитання – уже змерз. Ну, зрозуміло, прірва незадоволених.