Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

— Нічого не давай цьому шахраєві!

Від цього крику поліцай поліцаїв острова Лімпопо аж спітнів.

— А… а чому вона розмовляє людським голосом?— украй очманів поліцейський чиновник.

— Бо вмію, — відрубав птах. — А чому ти, не вміючи, каркаєш, мов ворона?

Пострах острова Лімпопо вмить позбувся своєї кмітливості і вперше в житті почав говорити про те, що надумав кілька годин тому.

— Ви всім забезпечуєте себе з повітря помахом руки.

— Тільки сигарами, — відповів Рапас.

— А зброєю?

— Ми її відбираємо у ворогів, — капітан підійшов до вкрай розгубленого поліцейського й дуже серйозно, наче роблячи трус, з однієї кишені витяг револьвер, а з іншої — американську бомбу.

— Ви не маєте права! — розпалився міністр. — Таких речей я з собою не ношу!

— Якщо ви відмовитесь від цих гарних іграшок, то , нічого не маю проти. Вони мені знадобляться у вашому гостинному товаристві, — і навмисне почав бавитися ними. А потім знову запитав: — То як?.. А може, губернатор мене зовсім не прийме?

-— Прийме, неодмінно прийме, — відказав хитрун, — тільки завтра. Нам треба відповідно підготуватися. А ви, будьте ласкаві, скажіть нам, що дзьобає цей розумний птах і що їсть цей чудовий лев? А тепер, будьте такі добрі, не заважайте губернаторові відпочивати.

— Не будемо! — вигукнула Гава.

— Не будьте, — одразу погодився міністр.

— Ми не можемо звідси навіть кроку ступити, доки у вашій в’язниці сидить моє друге Я!

— Ви такими справами не жартуйте. — Міністр приготувався тікати. — Це вам не цирк…

— І ми те ж саме хочемо сказати, — не поступався Накас. — Негайно покличте губернатора!

Гава злетіла з плеча Рапаса, сіла на голову поліцейського і гострим дзьобом постукала його в маківку.

— Мерщій, фараоне! Не чекай, поки наш «котик» прочистить твої вуха!

Незважаючи на протест губернатора, який учора добряче пригостився, його розбудили, облили холодною водою і запросили на термінову нараду.

— Дива! — досі ще тремтів наляканий міністр. — Той молодий капітан і в камері сидить, і з левом, мов з собакою, по саду ходить, і всякі жахливі штуки солдатам демонструє, і бомбу з собою носить…

— Нікуди його не впускати! — мов сокирою відрубав губернатор.

— Та він уже сам зайшов: у камері сидить, псує в’язничний інвентар.

Я хотів сказати: нікуди його не випускати! — виправився губернатор.

— Та він уже виламав усі грати і з них зробив шістнадцять вішалок.

— Тоді запрошуйте його в гості.

— Буде виконано.

— І одразу ж викличте містера Джеймса Бонда. Другу телеграму пошліть міністрові колоній, нехай він якнайшвидше висилає нам підмогу.

Коли Рапас, блискаючи ретельно начищеною сережкою, зі своїми супутниками зайшов у прийомний зал і кивнув губернаторові, той сів у самому куточку і відгородився від гостей величезним столом.

— Знаєте, і я замолоду був непоганим піратом, — поштиво сказав він — Чим маю бути корисний?

— Здоровенькі були, — відповів син Накаса. — А ти, Ганнібале, будь чемним і лизни дядькові руку.

— Дякую, не треба, — губернатор заліз на стіл. — Я руки сам мию.

— Та ви не бійтеся, мій лев добрим людям нічого поганого не робить, не кусає, тільки лизне в обличчя.

— Я й умиваюсь, — злякався губернатор. — Тричі на день.

Але лев англійської мови не розумів. Він скочив на стіл, звівся на задні лапи й по-дружньому, поклавши передні лапи на плечі королівського намісника, лизнув у його знатний ніс, а губернатор від такої несподіваної люб’язності весь спітнів, посунувся вниз, і його заціпило.

— Годі, Ганнібале, — попередив лева Рапас. — Якщо в пана руки й справді чисті, він одразу ж відпустить нас із в’язниці, — промовив басом і на всяк випадок дмухнув вогнем із рота.

— Ви, певне, жартуєте і прийшли запросити мене у мандрівний цирк? — все ще сподівався викрутитися королівський намісник.

— Гаразд, — далі напускав туману Рапас і витяг з рукава гадюк: — Може, вам свіжини? — Потім почув гул мотора й пожвавішав: — Коли так, я починаю: Напасе, відгукнись! — Він махнув рукою в бік вікна, і його оповив дим. — Напасе, кому я кажу?!

— Мені! — відповів голос брата за вікном.

Переляканий губернатор, визирнувши у вікно, побачив ще одного капітана далекої плавби, який приїхав ролс-ройсом, позиченим у купця Макт-Камари на кілька годин.

Від цього видовиська зникло будь-яке бажання чинити опір і сперечатися.

— Випустіть! — скрикнув він. — Одразу ж всіх трьох! Усіх чотирьох! І капітана, і привида, і його друге чи трете Я випустіть! Живих і неживих, вільних і полонених… —. Після цих слів він знепритомнів і сів на підлогу в кутку, бо гепнутись на повен зріст у бік лева побоявся.