Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

— Як ти попався? — вистукав Накас.

— Дуже просто, — відповів полонений, — знявся вітер і поніс мою бочку просто до рук ворогів.

— Що гадаєш робити?

—Рятуй. Коли вони мене впізнають — кінець усьому.

Крапас пошкодував, що не дав ніякої відповіді своїм братам і не попередив їх, що тут, у в’язниці, сидить керівник повстання, тому, поплювавши на долоні і повипрямлявши всі вішалки, почав ними виколупувати розчин вапна, що скріплював цеглини. А оскільки при будівництві в’язниці цемент розкрадений, то й розчин вийшов рідкий і неміцний. Отож Крапас без будь-яких труднощів за півдня зробив дірку, через яку вистромив голову в сусідню камеру.

— Тікаймо! — зрадів Чінга Чанга.

— Не поспішай, ще не настав час. Ми повинні не тільки втекти, а й так їх налякати, щоб вони більше нікого не посміли ловити. А поки що візьми в мене кілька гострих прутів, присунь до дірки ліжко й терпляче чекай.

А тим часом вулицями Бімбамбули до губернаторського палацу, де сидів у в’язниці Крапас, поспішала дивна допомога: Рапас їхав верхи на старому левові, позиченому на кілька днів у цирку. Звідкілясь з’явилася ворона й сіла на плече колишнього артиста, в якого з рота й носа, мов з паровоза, шугав вогонь і дим. Тубільці, забачивши таку дивну процесію, мерщій тікали, а колоністи плескали в долоні, гадаючи, що в їхнє місто приїхав мандрівний цирк. Але прибулі ні на кого не звертали уваги й ні з ким не розмовляли. Вони йшли майже безлюдними вулицями, доки не дісталися до губернаторського саду, огородженого високим парканом.

— Стій! Назад! — схрестила багнети сторожа.

Накас перестав пускати дим і чемно сказав:

Мене запросив містер Літлтон.

— Сьогодні неприймальний день, — бундючилися вартові. — Ще слово — ми вас заарештуємо!

— Чудово! Тоді все одно впустите нас! — зрадів Рапас і витяг з рукава дві довгі отруйні гадюки, які вигнулися старовинними пістолетами й почали тицяти майже прямо в очі сторожі своїми роздвоєними язиками. Солдати, вшановані таким чином, наче крізь землю запалися, а начальник охорони мерщій побіг до міністра внутрішніх справ. Високий урядовець викликав до себе головного наглядача в’язниці й почав кричати:

— Навіщо ти випустив капітана «Дельфіна»?!

— Пане міністр, я його не випускав. Він іще сидить || мабуть, збожеволів, бо розмовляє з вороною.

— Йди і зараз же мені перевір!

Наглядач повернувся дуже задоволений.

— Пане міністр, лікар каже, що й вам треба перевіритись.

— А до чого тут лікар? — здивувався міністр.

— Я виконував ваш наказ.

— Нічого не розумію. Ти мені по-людськи відповідай, що ти перевіряв?

— Розум.

— Дурню, мені треба знати, чи капітан Нокс іще сидить?

Наглядач в’язниці через деякий час повернувся ще веселіший.

— Пане міністр, капітан поки що сидить, але незабаром утече.

— А що він робить?

— Ламає грати й виготовляє вішалки.

— То добре. Давай міркувати логічно: якщо той у камері, то звідки оцей узявся? — Він підвів головного наглядача до вікна, підняв ріжечок фіранки й показав на Рапаса.

Наглядач пополотнів і почав белькотіти:

— Якщо оцей справжній, то той — привид… А коли й цей привиджується, то вони обидва привиди… Ваша милість, що нам тепер робити?

— Не знаю.

Від тих слів обом зробилося зле, але в холодному басейні, який за ніч наносили відрами тубільці, відволодав тільки міністр і вийшов зустрічати Рапаса.

— Містере Нокс, ви дуже запізнюєтесь, — сказав він, пильно придивившись до обличчя Рапаса, але ні гриму, ні маски не помітив. — Прийом відбувся вчора, і на ньому вже встиг побувати якийсь самозванець. За це ми його й посадили у в’язницю.

— Мені здається, я прибув саме вчасно, тобто добре виспався і відпочив. — Рапас поплескав лева по загривку, покуйовдив гриву й звелів: — Ганнібале, подай дядькові лапу.

Лев підняв ногу, а міністр зблід і відсахнувся.

— Дякую, не треба, ми, може, якось і без здоровкання…

— Будете ввічливими, — мовив Накас. — То як ви гадаєте, губернатор мене прийме зараз же чи призначить мені комфортабельну кімнату, щоб я почекав?

— Зараз, — відповів верховний поліцейський. — Ні, трохи пізніше. Адже він не може зразу аж трьох.

— А ми ніколи по одному не ходимо. — Рапас махнув рукою, і у нього між пальцями задиміла запалена сигара. — Може, покуримо задля знайомства? — запропонував він здивованому міністрові.

— 3-залюбки, — почав запинатися той і на всяк випадок простяг руку, але Гава крикнула пронизливим голосом: