Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

Тільки опинившись на «своїй плаваючій території», він від імені губернатора запросив у гості капітана «Дельфіна», тобто попередив, що й титулованим особам треба віднести дарунки.

— До побачення! — кричав він у гучномовець.

— У Лондоні, — знизала плечима Юле, — від моїх ліків волосся відростало тільки через два тижні, а тут — через дві години… Просто в голові не вкладається.

— Видно, причина цьому — родюче повітря острова, — заспокоїв Накас жінку й приготувався стати на якір.

Крапас заплив у порт, вивантажив товари, одяг свій парадний мундир, найняв візника, попередив своїх братів перед від’їздом:

— Коли щось станеться, ви знаєте, що робити?

— Знаємо, — відповіли брати і підморгнули капітанові сім’ї, мов змовники.

Вулиці Бімбамбули були заповнені людом.

В цьому місті найбільше переховувалося всяких шпигунів та гангстерів, тож чесній людині було тут що побачити, а побачивши — ще й здригнутися.

Їхав Крапас дорогою, яку охороняли солдати, і весь час уважно спостерігав, що діялося довкола. Нарешті він побачив палац губернатора, який світився вогнями. Звідусіль лунали постріли, в небо злітав кольоровий бенгальський вогонь, грало навіть кілька духових оркестрів.

До Крапаса підскочило кілька військових, показали, доставити карету, де прив’язати коня, а потім, уклоняючись до землі, прийняли подарунки, призначені губернаторові, і сказали, що гостя чекає холодна ванна.

— Чому холодна? — здивувався капітан далекої плавби.

— Тому, що це Африка, а на острові Лімпопо температура ніколи не падає нижче плюс тридцять градусів у тіні.

— Може бути, — не заперечував капітан, — але хто вас примушує сидіти весь час у тіні?

— Ми до цього звикли.

— Звикну і я, — відрубав загартований капітан і ввійшов у призначену для нього кімнату.

Залишившися сам, Крапас швидко заглянув у ванну, відкрутив усі крани, а сам навшпиньки підійшов до вікна і вистрибнув надвір, щоб усе роздивитися.

Він добувся в розкішний сад з пахучими деревами та квітками і за густими кущами почув лайку наглядача І цвьохкання батога. Наблизившись, моряк побачив кілька десятків туземців, які крутили величезне колесо. Те колеся надавало рух меншому, а менше не давало можливості стояти на місці малюсіньким, які в свою чергу примушували шалено гудіти електромашину, яка давала світло всьоме палацу губернатора.

Трохи далі він побачив дві черги негрів. Одна черга брала з джерела воду в глечики, ставила їх на голови, вилазила драбиною на дах, виливала у величезний бак, а інша — з порожніми глечиками спускалася до джерела! І так безперервно…

— То ось в якій дорогій воді я маю купатися! — розгнівався Накас і пішов до річки. Коло неї побачив старого! рибалку і спитав його: — Пробачте, тут купатися можна?

— Ні, — похитав головою тубілець, — у воді повно кроко-і дилів.

— А де їх немає?

— В гирлі, там, де річка впадає в океан.

— Ви точно знаєте?

— Аякже!… Крокодили бояться акул і в гирло намагаються не входити.

Отож Крапас був змушений купатися в тій дорогій, политій потом воді.

— Довго ніжитеся, — почувся за дверима голос посланця губернатора.

— Я до цього звик, бо приїхав з країни дощів і туманів, — пояснив йому капітан далекої плавби…

Подарунками губернатор був не дуже задоволений, бо найкращі покрали слуги, отож гостя він почастував самою кавою і для годиться спитав:

— Як ваша подорож?

— Дякую, добре. Ваші підлеглі — дуже приємні люди.

— А що гарного в Лондоні?

— Дощить, — відповів йому Крапас.

Після довгої гнітючої мовчанки губернатор раптом спитав:

— Чи не могли б ви й для мене привезти найновішої зброї?

— Міг би, — відповів Крапас, — але король категорично заборонив нею торгувати. Я йому заприсягнувся і порушувати свого слова не можу. А коли хтось із моїх матросів пробує це зробити, я одразу ж топлю її в морі.

— А коло нашого берега ви багато тих предметів утопили?

— Цього разу не довелося. Пробачте, невже ви не маєте достатньо зброї?

— Мати маємо, але якось негуманно стріляти в людей застарілою зброєю.

— Я спробую, але така угода вам дуже дорого коштуватиме. І потім, чому обов’язково треба стріляти в людей? Хіба на острові немає звірів?

— Бачите, повстання й людей робить звірами, — пояснив губернатор. — Я за таку послугу запросив би вас на полювання, але тепер у джунглях розплодилося стільки негідників, що ми просто не наважуємось…

— Дарма! — відповів Крапас. — Ми вміємо полювати й на негідників.