Вітаутас Петкявічус - Буря в склянці води

— Навіщо ви сюди прибули? — спитав капітан крейсера.

— Привезли товари купця Макт-Камари! — не розгубився Крапас.

— А що то за товари? — голос капітана крейсера трохи повеселішав.

— Не маю анінайменшого уявлення, бо в чуже добро ніколи носа не стромляв, — відрубав Накас.

— Папери в порядку? — капітан підняв трохи кашкета, й сонце відбилося від його лисини, мов від дзеркала.

— Аякже, підпис і печатка генерал-губернатора є.

— Стійте на місці, ми зараз усе перевіримо.

За мить до «Дельфіна» приплив паровий човен — і загін солдатів почав скрізь стромляти свої носи, але куди тільки вони не потикалися, Крапас, Напас, Рапас і знову Напас тут же добряче пригощали їх.

А їхній начальник тим часом, знудьгувавши за освіченими людьми, раз у раз причісував свої три волосини на лисині й хитро випитував у матері капітана:

— Ви, мабуть, дуже смілива жінка?

— Хіба, плаваючи з морськими вовками, іншою ста неш?— опустила додолу очі господиня.

— А що ви в Бімбамбулі будете робити?

— Те, що й завжди роблю, — варитиму їсти.

— Але ж на березі зараз повстання!

— Тим краще, — не розгубилася жінка, — зійшовши на берег, менше грошей розтрачу.

Після смачного і ситного обіду, яким пригостила його Юле, офіцер витяг модну, чорного дерева, люльку і, перекинувши три волосини зліва направо, запитав:

— Якщо ви не проти, я закурю люльку?

— Будь ласка, — сказала Юле, — ви можете тут почуватися, ніби вдома.

Офіцер зрозумів її по-своєму.

— Що ж, нехай буде, як удома. — Чоловік тяжко зітхну і, сховавши люльку, закінчив: — Тоді змотуймо нитки.

Випростав руки, як був привчений своєю суворою жінкою, і ввічливо почекав, доки Юле не начепила йому на зап’ястя величезне мотовило ниток.

Крапас пожалів люб’язного капітана крейсера, пішов на капітанський місток і, принісши записи морського вовка Джона Вульфа, почав читати:

«Острів — це протилежність озера: озеро — це вода, оточена землею, а острів — це земля, оточена водою, а острів Лімпопо під час зливи буває оточений водою ще й з неба. Цей клаптик суходолу — найродючіша земля на землі, бо величезна злива намиває з гір багато добрив. Устромлений у землю, тут може зазеленіти навіть старий костур адмірала, а проста європейська вільха на цьому острові за ніч виростає на півметра, а бамбук — на півтора. Тому коней прив’язувати до дерев на цьому острові не радять, бо вони можуть задушитися. А яка капуста росте на цьому острові!.. Одного листка її цілком вистачає, щоб укрити хижу тубільця, а клаптем того листа ще можна три рази нагодувати козу й один раз зварити борщ. І все-таки на острові найгірше жити в середині літа, коли на нього падає злива. Тоді з неба ллється мов з відра — риба може плавати у повітрі. Отож на острові багато птахів, які літають, плавають і ходять по землі…

Під час засухи на баобабі виростають велетенські нарости. Коли вони лускаються від спеки, в них поселяються дикі бджоли завбільшки з хруща. З боліт і річок припливає багато крокодилів і бегемотів, а на дороги й галявини наповзає багато удавів та гадюк…

— Чудова країна, — зітхнула Юле. — Про неї я мріяла все життя.

— Глушина, — відповів капітан крейсера. — Каторга. Я за десять років на цьому триклятому острові полисів, як камінь на бруківці.

— Ви не дуже журіться, — Юле стало шкода цього суворого, але лагідного чоловіка. — Я вам дам таких ліків, від яких зразу виросте чуб.

— Леді, ви не глузуєте?..

— А навіщо мені глузувати? — Юле налила склянку свого чудового настою й звеліла потерти ним лисину.

За ваше здоров’я, — сумно усміхнувся офіцер, капаючи те чудове зілля на лисину.

А Накас, щоб розмова не перервалася, його обережно за питав:

— А з чого почалося повстання?

Бачте, місцеві жителі з давніх-давен малюють чортів білими, тому що самі чорні, але губернатор наказав їм малювати чортів чорними… Це й була остання крапля.

—_ За таку дрібницю люди не повстають, — зауважив Накас, син Нікодемаса. — Напевно, той губернатор добряче прибрав їх до рук і заборонив страйки?..

—_ Всі губернатори своїм підлеглим тільки добра бажають. Ну що ж, мені час, — сумно сказав офіцер і хотів гребінцем перекинути три волосини з правого боку ліворуч, але гребінець заплутався в густому пуху. Поглянувши в дзеркало, офіцер пробелькотів, — Леді, я все життя… Я ваш слуга… — Він ще раз оглянув папери і, зрозумівши, що більше хабара не отримає, підняв руку до кашкета й стрибнув у паровий човен.