Ігор Артемчук - Навколо Парнасу - Літературні бувальщини

Він купив у маркграфа Баденського занедбаний форт Кель і обладнав там друкарню. Граф зажадав стати цензором видання.

Бомарше йому заперечив:

— Рукописи Вольтера продані мені з умовою «не допускати свавілля над працями великої людини», адже вся Європа чекає повного видання.

Так, незважаючи на великі збитки, перепони церкви, Бомарше довів видання до останнього, 92-го тому.

Перша вистава «Весілля Фігаро» Бомарше мала неабиякий успіх. Однак багато жартів і каламбурів цирульника не сподобались деяким аристократам. Брат короля, граф Прованський, анонімно виступив проти драматурга в газеті. Бомарше зрозумів, звідки наговір, і обізвав «критиків» «брудними нічними паразитами».

Розгніваний граф прибіг до брата-короля. Той, граючи в карти, нашкрябав олівцем на піковій сімці наказ арештувати Бомарше і кинути до в'язниці малолітніх злочинців.

Це була не лише кара, але й публічна образа. Громадськість Франції обурилася. В Парижі випустили анонімну листівку: «Хто може тепер після цього впевнено сказати, що сьогодні він спатиме у своєму ліжку?»

Король злякався. За п'ять днів драматурга звільнили. В театрі того ж вечора аплодисментами зустріли слова Фігаро: «Не в змозі знищити розум, вони відплачують тим, що принижують його».

Літературознавці відзначають, що ніхто в історії не страждав стільки від наклепів, як Бомарше. У 1770 році заговорили навіть про те, що перша і друга дружини драматурга вмерли не своєю смертю.

Брехня дійшла до Вольтера. Філософ писав: «Я твердо вірю, що Бомарше ніколи нікого не отруював; така людина не може бути з родини Локусти» [1] Локуста — жінка, що отруювала людей при дворі римського імператора Нерона. .

Увечері в театрі на виставі «Євгенії» (п'єса Бомарше) один франт під час антракту, не знаючи драматурга особисто, базікав про лист Вольтера:

— Вольтер чомусь заперечує той факт, що Бомарше отруїв трьох своїх дружин. Але ж це доведено парламентом.

Таких Бомарше бив їхньою ж зброєю:

— Дійсно, ця підла людина отруїла трьох своїх дрружин, хоча їх у нього було тільки дві. Окрім того, він з'їв свого батька, як рагу, і задушив свою матір. Це така ж правда, що я — Бомарше, якого ви можете арештувати і передати до суду. У вас буде багато свідків.

Своєрідною була реакція паризького архієпископа на виставу «Весілля Фігаро». У своїй промові до віруючих, дозволяючи їсти в піст варені яйця, він заборонив відвідувати оперу.

Бомарше на це відповів епіграмою:

«Гніву божого повинні всі бояться»,— Слова єлейні лив він, як ситро, Й дозволивши у піст вживати яйця, Заборонив «Весілля Фігаро».

— Пане Карон, чи як вас там... Бомарше, ви, здається, були колись годинниковим майстром. Чи не так? Мій годинник відстає, чи не могли б ви його відремонтувати? — царедворець подав драматургу золотого, оздобленого діамантами годинника.

Натовп придворних замовк, очікуючи скандалу. Бомарше спалахнув.

— Це було так давно... Я не знаю, чи зможу.

Вельможа наполягав, і драматург погодився. Взявши годинника, Бомарше відкрив його, підніс механізм до очей, але несподіване тремтіння рук і... годинник падає на кам'яну підлогу, розбившись на скалки.

— Ось бачите, я попереджав, зараз я вже не такий вправний...— галантно вклонившись і лукаво посміхаючись, письменник відійшов від придворних, а вельможа став підбирати рештки годинника.

Закоханий у себе і свою владу, французький король Людовік XVIII надто дбав про уславлення власної особи. Замовлена ним скульптура мала теж відображати велич короля.

Звісно, у наближених до монарха скульптура викликала захоплення.

Показали її й Бомарше. При цьому драматург вислухав таке пояснення:

— Оці дві чарівні жінки, що обіймають короля, символізують Свободу і Справедливість. Його величність перебуває у їхніх обіймах.

— Дивно,— сказав Бомарше.— Мені здалося, що це свобода і справедливість назавжди прощаються з його величністю.

Наполеон умовляв Гете присвятити який-небудь твір цареві Олександру.

— Сір,— відповів Гете,— це не в моїй звичці. Я нікому не присвячую своїх книжок, аби потім не жалкувати.

На це Наполеон заперечив:

— Великі письменники часів Людовіка XIV думали інакше.