Ігор Артемчук - Навколо Парнасу - Літературні бувальщини

Та одного разу аптекар скрушно зітхнув: розкупили видання, які могли б зацікавити письменника.

— Гляну щось інше, не хвилюйтесь,— відповів Данте і, стоячи біля прилавка, почав читати.

За вікном вирував святковий натовп, до кімнати линули сміх, музика, спів. Коли Данте перегорнув останню сторінку, був пізній вечір.

— Дякую вам за люб'язність,— сказав поет аптекареві, повертаючи книжку. — Я прочитав її.

— Пробачте, пане Данте, навколо такий гамір, вам дуже перешкоджали,— із співчуттям промовив аптекар.

— Гамір?! — здивувався поет.— Я нічого не чув!

Коли Данте мешкав у Флоренції, він мав звичку вечорами ходити на площу Санта Марія дель Фьоре, яка на той час мала назву Санта Репарата, щоб подихати свіжим повітрям. Одного вечора підходить до нього незнайомий і питає:

— Мій пане, я зобов'язався дати відповідь, але не знаю, що сказати. Я мушу відповісти, яка їжа найсмачніша.

Данте відразу сказав:

— Яйце.

Роком пізніше, коли Данте сидів на тому ж місці, до нього підійшов той же незнайомий і запитав:

— З чим?

Данте:

— З сіллю.

Літературний критик запитав відомого письменника, чи знає він ті країни, про які пише. Письменник сказав, усміхнувшись:

— Цікаво, запитали б ви про це Данте після того, як він написав «Пекло»?

Лудовіко Аріосто, італійський поет часів Відродження, збудував хатинку, в якій хотів спокійно дожити свій вік. Його приятель, побачивши цю убогу оселю, здивовано запитав:

— Як це так, ви у своїх творах писали про такі чудові палаци, а збираєтеся поселитися в такій хатині?

— Що мушу діяти,— відповів Аріосто,— коли каміння коштує значно дорожче, ніж слова...

Розповідають, що до Шекспіра прийшов юнак і запитав, що йому треба робити, щоб бути таким, як Шекспір.

Письменник відповів:

— Я хотів бути богом, а став тільки Шекспіром. Ким же будеш ти, якщо мрієш стати лише мною?

Один критик докоряв Шекспірові, що той запозичив майже всю сцену з п'єси сучасного йому автора.

Шекспір відповів:

— Це моя дочка, яку я забрав від нікчеми, щоб ввести її в пристойне товариство.

Відомого шекспіролога доктора Семюєля Джонсона запитали:

— Чи то правда, що Френсіс Бекон написав п'єси Шекспіра?

Учений відповів:

— Не знаю. Але якщо він цього не зробив — втратив велику нагоду...

Власник великого отелю в Стретфорді — на батьківщині Шекспіра — дав кожному номеру в готелі назву одного з творів драматурга. Якось портьє мав необережність помістити молоде подружжя, яке подорожувало після весілля, в кімнаті під назвою «Приборкання непокірної». Молода дуже розгнівалася і вчинила великий скандал. Тоді переляканий портьє переселив подружжя в номер під назвою «Багато галасу даремно». Проти цього жінка не заперечувала.

У Феофана Прокоповича є епіграма «До укладання словників», написана латинською мовою. Зміст її такий: найбільша кара для підсудного — укладання словників.

Що тут пояснювати? Ця праця містить у собі всі види покарань.

Один молодий літератор просив Вольтера порадити йому який-небудь філософський твір, звідкіля можна було б запозичити щось корисне.

— Візьміть якомога більше чистого паперу,— порадив Вольтер,— і ретельно записуйте все, що здасться вам важливим і значущим. Життя — найкраща школа мудрості.

За своє вільнодумство Вольтер накликав на себе невдоволення уряду і кілька разів змушений був виїздити в сусідні країни.

1750 року на запрошення короля Фрідріха II він поїхав до Пруссії.

Якось, катаючись на човні з Фрідріхом II, Вольтер помітив, що крізь щілину набирається вода, і вистрибнув на берег. Король залишився в човні і глузливо запитав:

— Ви так боїтесь за своє життя?

— Звичайно,— відповів Вольтер.— Королів — багато, а Вольтер — один.