Нагіб Махфуз - Пансіонат «Мірамар»

Здесь есть возможность читать онлайн «Нагіб Махфуз - Пансіонат «Мірамар»» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1997, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Пансіонат «Мірамар»: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Пансіонат «Мірамар»»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Головний герой твору, 80-літній журналіст (alter-ego автора), поселяється в невеличкому пансіонаті доживати відведених йому до смерті літ і в перші ж тижні стає свідком (і мимовільним учасником) драматичних, закручених із детективною інтригою подій. Його сподівання "сховатися в тихій оселі" й "відновити душевний лад, необхідний на схилі років", виявляються марними. (...)
Довколишній нелад вторгається в затишок пансіонату у вигляді тривіальних любовних інтриг, але він прозирає також у згадках про насерівську революцію і встановлений нею поліційний режим із претензіями на "соціалізм", про світ злиднів і розкошів, злочинних афер і цинічного розрахунку, про політичні партії з їх "ентузіазмом і глупством" і "нескінченними партійними чварами", про братів-мусульман, яких герой недолюблює, й комуністів, яких не розуміє.
Микола Рябчук

Пансіонат «Мірамар» — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Пансіонат «Мірамар»», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Зухра принесла мені чаю і ще від дверей вигукнула:

— Приїздили мої родичі, щоб забрати мене, але я відбилась.

Хоча настрій у мене був препоганий, її справи не обходили мене, і тому я її підтримав:

— Це ти добре зробила!

— Ти знаєш, навіть Амір-бек порадив мені повернутися в село…

— Він просто боїться за тебе.

— А чому ти не посміхаєшся, як завше? — спитала вона, уважно дивлячись мені в вічі.

Я всміхнувся понад силу.

— Зрозуміло! — вигукнула вона. — Ці твої мандрівки щотижня і задума… Вірно? — Я й далі посміхався, і вона радісно сказала:

— Я хочу побувати на твоєму весіллі!

— Хай почує тебе Аллах, Зухро…

Між нами було повне взаєморозуміння.

Зухра весело сміялася. Але я сказав:

— Є одна людина, яка бентежить мене…

— Хто це?

— Чоловік, що зрадив свій обов’язок, зрадив свого товариша й вчителя!

Вона спохмурніла.

— Чи можна пробачити його провину, якщо він кохає? — спитав я.

— Кохання зрадника нечисте, як і він сам! — мовила вона з відразою.

***

Я ввесь поринув у роботу. Але щоразу, коли здавали нерви й у голові починався сумбур, їхав до Каїра. Там було кохання. Я справді був щасливим, коли Дарія, полишивши сумніви, не стала висмикувати свою долоню з моєї. Та однак тривога не полишала мене.

Дивні думки жили в мені. Якось я сказав їй:

— Давно тебе кохаю, ти це знаєш. То чому ти одружилася з іншим?

— Мені здавалося, що ти не маєш певності, — сумно відповіла вона. — Я зустріла Фавзі, й він вразив мене силою свого характеру. Як ніхто інший, заслужив найбільшої поваги.

Довкола нас сиділи закохані.

— А ми хіба щасливі? — спитав я.

Вона здивовано поглянула на мене:

— Про що ти питаєш, Мансуре?

— Може, ти сердишся, що стала через мене об’єктом пліток? — спитав я.

— Це мене не хвилює, а щодо Фавзі…

Вона, певно, хотіла повторити мої слова, які я не раз казав про широту поглядів Фавзі, про його великодушність, але змовчала.

— Даріє! — вирвалося в мене. — Ти теж в глибині душі не віриш мені, як і інші!

Вона насупилася. Я неодноразово був нею попереджений, щоб не починав подібних розмов, однак цього разу мене годі було зупинити:

— Ти не думай — якби ти сумнівалася в мені, я б тебе зрозумів.

— Не роз’ятрюй рану! — сказала вона.

— Я вже давно питаю себе: чому ти не погоджуєшся з людською думкою про мене? — спитав я, посміхаючись.

— Бо ти, за своєю природою, не можеш бути зрадником! — твердо мовила вона.

— Що означає за «природою»? Я слабак, брат верховодить мною — а це ще гірше… Подібні мені найчастіше й стають зрадниками.

Дарія взяла мою руку й міцно стиснула її.

— Годі знущатися над собою… над нами…

А я подумав: ця людина навіть не здогадується, що саме вона і є головною причиною моїх мук!

***

Тільки-но господиня зайшла до мене в кімнату, як я вже зрозумів, що слід чекати новини. Вона завше метеликом літала від кімнати до кімнати із свіжими новинами.

— Пане Мансуре, ви чули? Махмуд Абдельаббас, це той продавець газет, сватався до Зухри, але отримав відкоша! Вона з’їхала з глузду, я вам кажу, пане Мансуре!

— Зухра не любить його, — відказав я простодушно.

— Вона пішла манівцями! — вигукнула господиня, й очі її спалахнули.

«Начувайся, Сархане, якщо кинеш її, — подумав я. — Сам придумаю тобі кару, якої ти заслуговуєш!»

— Поговори з нею, будь ласка, — зашепотіла господиня, нахилившись до мене, — вона послухається тебе… вона тебе любить…

Я ледве стримався…

***

Холодний вітер жбурляв у вікна дощові хвилі, шторм наповнював будинок безперервним стогоном. Я не почув, як увійшла Зухра, й помітив її лише тоді, коли вона поставила переді мною чашку. Я неабияк зрадів, бо Зухра примусила мене на час забути про свої думки, посміхнувся й простяг їй плитку шоколаду.

— Ось і другий парубок, якого ти нагородила гарбузом! — засміявся я.

Вона сторожко поглянула на мене, і я закинув:

— Хочеш знати мою думку, Зухро? Махмуд мені більш симпатичний від Сархана.

— Ти не знаєш Сархана, — спохмурніла дівчина.

— А ти хіба знаєш Махмуда?

— Ми з Сарханом ніби створені одне для одного, — відповіла вона рішуче.

Вона кохає його й кохатиме, аж поки він візьме її або зрадить, подумав я й сказав:

— Зухро, я дуже поважаю тебе і хотів би, щоб ти була щаслива.

***

Я ніяк не міг вибратися до Каїра, — було багато важливих і термінових справ. Тоді Дарія, виснажена самотністю, сама зателефонувала мені.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Пансіонат «Мірамар»»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Пансіонат «Мірамар»» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Нагиб Махфуз - Избранное
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Зеркала
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Дети нашей улицы
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Осенние перепела
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Война в Фивах
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Мудрость Хеопса
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Любовь под дождем
Нагиб Махфуз
Нагиб Махфуз - Вор и собаки
Нагиб Махфуз
Отзывы о книге «Пансіонат «Мірамар»»

Обсуждение, отзывы о книге «Пансіонат «Мірамар»» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x