Олена Печорна - Фортеця для серця

Здесь есть возможность читать онлайн «Олена Печорна - Фортеця для серця» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Фортеця для серця: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Фортеця для серця»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після загибелі батька та зникнення матері маленька Леся Райська опинилася в селі у бабусі, яка була їй не дуже рада. Дівчинка вірила, що колись мама повернеться… Єдиною втіхою самотньої дитини стало малювання — Леся мала неабиякий хист… але ніхто в селі цього не розумів. Уже доросла, Леся залишилася так само нетутешньою для односельців. Вона вміла намалювати сніг, дощ і найзаповітнішу мрію — та не могла стати для них більш зрозумілою. Одне слово — художниця! Та доля веде дівчину тільки їй одній знаними шляхами, і рано чи пізно до Лесі прийде і радість визнання, і справжнє кохання, і сенс життя…

Фортеця для серця — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Фортеця для серця», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Пресвята Діво!.. Ще захворіє. Он уже сіра яка!

— Ой, Зоє, у неї нині, мабуть, і душа сіра.

— Йой-йой, Галька окаянна! Ото витворила!..

Галька прийшла на четвертий день. Зранку. Доки ще не встигла налигатися. Новоприбулі гості саме розгледіли, що дівчати нема, а татко й узагалі в спину виштовхав, наказавши повернути рідну кровинку до хати. Галька знала, що не варто, однак перечити не стала, бо завинила перед дочкою, ще й як завинила! Тому стояла мовчки, довго, хвилин з десять, очі в підлогу втупивши. Зрештою не стрималася бабця Зоя:

— Ще дірку мені в порозі пропалиш! Іч, школярка, уроку не вивчила!

Жінка ступила крок і впала навколішки. Простоволоса, розхристана, поповзла до господині, схлипуючи.

— Ну-ну, бачили вже! Мені підлогу витирати не тре’. І так чисто.

— Тітко, у вас Віка?

— А хто вона тобі, га?

— На-що… нащо ви так? Маю право…

Господиня аж зі стільця скочила, та ще й жваво так. Леся, яка саме була з Вікою в другій кімнаті, злякалася, щоб бабця не впала ненароком.

— Право? Яке таке право? Сучки вуличної? Еге?

— Тітко… Я… теє… жінка.

Стара поглядом роздирала гостю на шматки.

— Хто?!!!

Галька підвелася з колін, обтрушуючись.

— Жінка… А що? Ні хіба? Стільки років без любощів, без рук чоловічих… Віка доросла. Зрозуміє. Як не зараз, то потім.

— Рук чоловічих? Йой-йой! А скільки років оті руки тебе так пестили, що й памороки відбивало?

— То давно було.

— Еге. Ох, Галько-Галько, пропаща твоя душечка!

Гостя сіпонулася, немов від удару, і почервоніла.

— А ви, тітко, не судіть! Грішна… то й хай! Не монашка. Не можу так, як ви, живцем себе закопати… Чи… як Дуся ваша… А Віку із собою заберу. Хай додому йде… Нагостювалася…

Бабця ступила крок, затим другий, хвацько схопила віника й прямісінько молодиці в обличчя шурхонула.

— Ах ти ж, сучко!.. Я тобі зараз покажу гості! Я тобі!.. Ой!.. — і за серце схопилася.

Леся шулікою вискочила з кімнати, уже й не пам’ятає, що казала й робила. Але Вічине обличчя в пам’ять укарбувалося глибоко. Вона стояла навпроти матері біла-біла, як стеля над головою, і тремтіла аж до кінчиків волосся.

— Іди.

— Доню…

— Нема в мене матері. А твоя дочка померла.

— Віко… Ти що?..

— Востаннє кажу, ідіть звідси, бо дільничного викличемо!

— Як?..

— Ідіть… жінко!..

І вона пішла, поповзла, спотикаючись та розтираючи сльози по хмільному обличчю, а Віка лишилася.

— Не жити мені тут. Зацькують.

— Ти до чого?

Подруга дбайливо розправила ковдру, що нею дівчата вкутали бабусю, і випалила:

— Бо дочка!

* * *

Дочка — це квітка, яку варто ховати від чужих очей. Пестити, голубити, ніжити. І стерегти, щоб чужі руки не зірвали її, наче бур’ян при дорозі. Але це інколи розуміють надто пізно, коли стеблину вже зломили.

Того дня Леся йшла до крамниці по хліб, а вітер-пес лизав босі п’яти, бо взута була в легенькі сандалі. Дівчина купила їх на базарі задешево, хоч вони були новісінькі, а не секондгенд якийсь. Ще й набіл учора напрочуд швидко розкупили. Лесю в молочному павільйоні покупці вже впізнають і обирають молочко від Ромашки. Дівчина тішилася. Річ у тому, що вона їздила на торг, бо мусила, а тоді хвора була чи не весь день. Базар скидався на місце прихованих боїв. Скрізь люди, люди, люди. І всі тільки й гоноблять улізти в душу. Галасують. Торгуються. Після й голова боліти може. Але вчора якось усе вдало й швидко розійшлося, ще й обнову придбала.

— Лесю, привіт! Чом не вітаєшся? Голову похилила.

Дівчина підвела очі й усміхнулася тітці Тоні Варениковій, Любиній мамі:

— Та я…

— Бачу-бачу, новенькі?

— Еге.

— Ой, а ми Любочці теж краму придбали. Витратилися, але ж студентка, як-не-як. От тільки Любі щось не до душі все. Якась не така дитина, їй-богу! Хвилюється, певно. Навчання… Місто… Нові люди… Ой! Таж ти також учитимешся! Вітаємо!

Леся спалахнула:

— Дякую!

— І коли ви встигли вирости, га? Бабусі привіт!

Леся кивнула. Тітка пішла далі в справах, а дівчина всміхнулася, милуючись квітчастим сарафаном, який на кругленькому тітчиному тілі видавався живою клумбою. Ніби квіти ворушаться. Як дві крилаті бабки на її новісіньких сандаликах. Краса! А виблискують як!

Хтозна, чи помітила б Леся підказку іншим часом. Мабуть, навряд. Зазвичай дівча вгору дивилося, а не під ноги, але тієї фатальної миті, розглядаючи взуття, Леся натрапила на квітку при дорозі й спинилася. Нічого особливого у квітці, звісно, не було, ще й для Бувальців. Тут кожна господиня прагнула уквітчати господу, навіть коли господа та від вітру хиталася. Але… Нині навпроти бабок на сандаликах лежала зірвана квітка. Цим теж не здивуєш, але… то була троянда. Справжня червона троянда. Пишна. Красива.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Фортеця для серця»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Фортеця для серця» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Бєляєв - Стара фортеця
Володимир Бєляєв
Олена Печорна - Кола на воді
Олена Печорна
Олена Печорна - Грішниця
Олена Печорна
libcat.ru: книга без обложки
Валентин Чемерис
libcat.ru: книга без обложки
Юрій Бедзик
Джек Лондон - Серця трьох
Джек Лондон
Олена Печорна - Химерниця
Олена Печорна
Стефан Цвейг - Нетерпіння серця
Стефан Цвейг
Антон Гайдук - Конотоп Фортеця
Антон Гайдук
Отзывы о книге «Фортеця для серця»

Обсуждение, отзывы о книге «Фортеця для серця» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.