Олена Печорна - Фортеця для серця

Здесь есть возможность читать онлайн «Олена Печорна - Фортеця для серця» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Фортеця для серця: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Фортеця для серця»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після загибелі батька та зникнення матері маленька Леся Райська опинилася в селі у бабусі, яка була їй не дуже рада. Дівчинка вірила, що колись мама повернеться… Єдиною втіхою самотньої дитини стало малювання — Леся мала неабиякий хист… але ніхто в селі цього не розумів. Уже доросла, Леся залишилася так само нетутешньою для односельців. Вона вміла намалювати сніг, дощ і найзаповітнішу мрію — та не могла стати для них більш зрозумілою. Одне слово — художниця! Та доля веде дівчину тільки їй одній знаними шляхами, і рано чи пізно до Лесі прийде і радість визнання, і справжнє кохання, і сенс життя…

Фортеця для серця — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Фортеця для серця», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

От і нині корови зрання поважно виходять із дворищ, припадають до трави вздовж вулиці й пахнуть хлівом, снами й молоком, що його тільки-но віддали. Поруч іде господар або господиня, занурені в думки про плани на оцей довжелезний день, за який треба встигнути зробити стільки справ, що жодному можновладцеві й не снилося. А справи ті роблять руки.

— Сусідко, як там ваша морква?

— Та пересівала.

— То що, не зійшла?

— Оце після дощу нова вже як щіточка, а перед тим сухо було, тому й загибла.

— А в мене ні! І огірки, і бурячки. Учора стільки сапала, що сьогодні спина не розгинається. А чоловік каже, що так навіть краще.

— Чого краще?

— Бо не дістану до пики. Напилося вчора, корову не загнало. Добре, що Ласуня — розумна тварина. Не то, що він, лобуряка. Нікуди, бідолашна, не пішла. Чекала на мене аж до ночі під двором.

— То Марфа, сусідка, чого не впустила?

— А де ж вона була? Там, де і я, у грядках сиділа.

Тим часом корови збиралися докупи, як чудернацька мозаїка. Сусідська до сусідської. Одні терлися круглими боками, немов віталися після ночі, другі бігли вперед, а деяких доводилося підганяти лозиною. На вигоні череда нарешті з’єдналася в одне ціле, що мукало, жувало, дихало, крутило хвостами й підкидало сонце вище та вище.

— О, автобус зі школяриками поїхав!

— Ой, свого заледве збудила сьогодні. Ганяють допізна, а потім не добудишся. Та й учитися вже не хочуть.

— Нічо, он кінець незабаром. Дзвоник останній, а там і випускний для старшеньких. Цього року Петько, племінник мій, школу закінчує. Ото погуляємо!

— Матвіївно, то й твоя онука вже випускниця?

— Еге.

— Бачиш, ніби вчора крихіткою до нас потрапила, а вже дівка.

Зоя Матвіївна відійшла прогнати Ромашку від рівчака, як за її спиною одразу ж зашепотіли:

— Ага, а хлопця якого собі принадила! Першого в районі! Іч, художниця!

— То кого?

— Кого?

— А що, не чули хіба? Панського!

— Миколу?

— Еге ж.

— Що мамка, що дочка. Але дівчина непогана. Тільки й того, що сиротина, та ще й, теє-то, малює.

— Красиво ж… На дні села малюнки її виставляли, то я півдня простовбичила, як дурна.

— І я. Але що з того малювання?

— Та нічого. Мо’, хіба вчитися куди піде?

— Вчитися? За що?

— І нащо? Заміж он вискочить і всіх дівчат за пояс заткне. Хіба старий Панський не дозволить. Злидні в таких хоромах, що сіль в оці.

У школі між старшокласниками велися такі самі розмови. Лесі іноді здавалося, що чужі слова осідають на спині, як курява, і її потрібно негайно змити, щоб не ходити брудною по самі вуха. Але тоді митися б довелося на кожній перерві. Особливо дівчата перетирали це на зубах, наче й тем інших для розмов не було, дарма що випускний не за горами.

— Панський і Райська? Ота… художниця?

— Кажу ж, так.

— Проводжав?

— І не раз.

— Оце так пак!

— Нічого собі!

— Очманіти можна!

Леся ж мало не плакала, коли б не Віка, яка всім охочим та й тим, хто не бажав особливо, швидко язики припинала. Обрубувала різко, одним махом, тому навіть найцікавіші свашки облишили розпити й душевні розмови. Усе одно нічого не довідаєшся, а пригод на одне місце таки напитаєш собі. Чого доброго, ще Миколі поскаржиться, а він… І знову зітхання, тільки цього разу розпачливі.

— Лесю, а він тебе цілував? — Любочка обернулася на такий велетенський знак питання, що не обійдеш і не сховаєшся.

— Ні.

Тут уже підстрибнула Віка.

— Оце за два тижні жодного разу?

— Ні. — Лесині щоки та вуха палали.

— А він нормальний? Ну… з орієнтацією все гаразд?

Любочка грізно звела брови, немов при ній сказали таку нісенітницю, що аж бридко.

— Віко!

— Та мовчу, мовчу! Що я, дурна? Ясно ж і пню, що нормальний. Просто закоханий, ги-ги-ги.

А Лесі… Лесі здавалося, що вона летить кудись униз. А щоб не впасти на самісіньке дно сорому, хапалася за рятівне:

— Та ну вас! Треба про навчання думати. Професію обирати.

— Я в кулінарне піду. Батько так сказав… А мені страшно, я й так кругла, а то й у двері не влізу, там же все куштувати треба, дегустувати.

— Любочко, не хвилюйся. Те, що ти готуєш, їсти в малих дозах треба, безпечних для життя.

Дівчина супиться знову:

— Ти мені ту яєчню будеш згадувати до кінця днів?

— Та ні! Корисна ж яєчня! З кальцієм! Я тебе як майбутня медична сестра запевняю. Користь абсолютна, головне — не вдавитися.

— Віко, то ти до медичного вступатимеш?

— Угу.

— А я на образотворчий факультет хочу.

— Куди?

— Малювати, — і очі опустила додолу.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Фортеця для серця»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Фортеця для серця» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Бєляєв - Стара фортеця
Володимир Бєляєв
Олена Печорна - Кола на воді
Олена Печорна
Олена Печорна - Грішниця
Олена Печорна
libcat.ru: книга без обложки
Валентин Чемерис
libcat.ru: книга без обложки
Юрій Бедзик
Джек Лондон - Серця трьох
Джек Лондон
Олена Печорна - Химерниця
Олена Печорна
Стефан Цвейг - Нетерпіння серця
Стефан Цвейг
Антон Гайдук - Конотоп Фортеця
Антон Гайдук
Отзывы о книге «Фортеця для серця»

Обсуждение, отзывы о книге «Фортеця для серця» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.