Олена Печорна - Фортеця для серця

За вікном тоді стояла не просто осінь, а королева, яка раптом убралася в золоті шати й вимагала, щоб усі нею милувалися. Леся не опиралася королівській особі. Навпаки, очей не могла відірвати від шаленства кольорів, навіть матеріал уроку пускала повз вуха, чим страшенно дратувала Валентину Йосипівну, яка бурчала без упину. Але замріяна художниця нічого із собою вдіяти не могла, саме тому першою й помітила хвостатого гостя на гілці прямісінько навпроти вікна. Білченя дивилося на неї чорними оченятами й повертало голівку в різні боки, немов прагнуло роздивитись уважніше. А що? Цікава така дівчинка. Дивиться й рота роззявила.

— Лесю, це, зрештою, просто свинство.

Леся озирнулася на голос учительки й розгублено пробелькотіла:

— Білка.

Валентина Йосипівна вкрилася плямами за лічені секунди й від обурення навіть заніміла. Коли ж оговталася, то крик, певно, почули й протяги на шкільному горищі:

— Та як ти смієш!!! Обідранка мала! Це хто білка? Хто? Ти що собі дозволяєш, га? Я тобі зараз зроблю… білку! Крутитися будеш, як у колесі.

Леся зіщулилася, відчуваючи, як по-зрадницькому цокотять зуби, а ноги робляться ватяними й просто відмовляються слухатися. Перед очима затанцювали чорні цяточки. Вона ще встигла подумати, звідки в класі набралося стільки комашні та чому вона літає роєм саме довкола її голови, а потім і голова стала невагомою. Дівчинка поволі сповзла на парту. Хтозна, чим би завершилося непорозуміння, якби Петько Зайченко радісно не сповістив усіх присутніх:

— Ой! А у вікні білка…

Звісно, що вся увага учнів перекинулася на хвостате створіння, і хоч як вимагала Валентина Йосипівна заспокоїтися, ніхто вже її не слухався. Коли ж іще випаде нагода побачити живу білку? А білченя немов відчуло раптову увагу до своєї рудої персони й заходилося вистрибувати перед глядачами на всі боки, угору й униз. Звідкіля воно взялося, напевно ніхто не знав. Хлопці навіть стверджували, що руденьке втекло з цирку, бо хіба б знало воно стільки акробатичних трюків? Дівчата не сперечалися: головне, що з’явилося. А вчителі зійшлися на тому, що маля якимсь загадковим чином перебігло сюди з лісу. Може, шукало поживи й натрапило на горіхи? Але щоб так далеко забралося? Зрештою, іноді куди цікавіше робити припущення, аніж знати правду. Зате малий розбишака так припав до душі, що дивилися у вікно й пускали повз вуха навчальний матеріал усі гуртом, а не тільки юна художниця.

Коли дівчинка відійшла, то ще довго боялася й голову повертати до вчительки, зате Валентина Йосипівна вдала, ніби не сталося нічого страшного. А те, що Леся тієї ж ночі впісялася просто в ліжку, годі було пояснити. Учителька впевненим голосом порадила бабусі Зої краще наглядати за онукою й ретельніше готуватися до уроків, а ще поліпшити поведінку. Старенька розгублено обдивлялася Лесю й збагнути не могла, у чому річ:

— Лесю, але ж ти навчаєшся. Людмила Миколаївна он як тебе хвалить. Що коїться?

Дівчинка мовчала, і бабусі лишалося тільки здогадуватися. Майже як з отим білченям.

А воно швидко й надійно оселилося в дитячому серці. Тепле й смішне малятко щоразу з’являлося навпроти того вікна, коло якого в ці хвилини сиділа Леся. Дівчинка навіть розмовляла з ним нишком. І, звісно ж, малювала.

— Привіт. Як справи?

Чорні цяточки очей, здавалося, всміхались у відповідь, а за кілька тижнів білченя навчилося їсти з її долоньки.

— Хороше моє. Ох і красунчик ти! Подобається печиво?

Тваринка хапала шматочок і тікала на гілку, щоб ласувати вже там. Про цю дружбу якийсь час знали тільки Людмила Миколаївна й Віка. Подруга навіть трошки заздрила, бо рудий пустун уперто відмовлявся брати їжу з її рук.

— І чого це тебе, спитати б, так люблять тварини? То вовк, але до нього мені байдуже. Я на дружбу з ним не претендую. Але білченя… Чому воно в мене печиво не бере, га? Те самісіньке печиво.

Леся всміхалася й знизувала плечима.

— Я йому подобаюся, певно.

Леся подобалася не тільки білченяті. А білченя чомусь страшенно не сподобалося Петрові. Одного разу, на великій перерві, коли руда тваринка вистрибувала на нижніх гілках поруч із Лесею, сталося щось незрозуміле. Білченя тріпонулося й упало з гілки простісінько в траву, однак одразу ж підскочило й, накульгуючи, пострибало до стовбура, коли його наздогнав другий постріл. Леся закричала так голосно, що всі довкола обернули голови.

Навпроти стояв Петро й затискав саморобну рогатку в руках.