Світлана Талан - Зорі, що купаються у річці

За кілька хвилин коштовності перекочували з кишені хлопця до спритних рук працівника ломбарду, а в руках Стаса зашелестіли такі бажані купюри…

Він був із Льохою в одному барі, потім поїхали на таксі до нічного клубу. Стас знову попав у свою стихію, де відчував себе комфортно. Він замовив пляшку найкращого коньяку, але захотілося їсти і він забажав щось з японської кухні. Офіціант довго перед ним вибачався, пояснюючи, що у них немає японських страв і пропонував замовити щось інше.

Стас поклав на столик стодоларову купюру.

— Вона буде твоя, — сказав він офіціанту, — Якщо за двадцять хвилин на цьому столі буде стояти підігріте рисове вино та місо-суп з водоростями.

Офіціант почухав потилицю та одразу ж хутко зник. Йому треба було лише перетнути дорогу, щоб потрапити до іншого закладу та взяти замовлені страви. За сто баксів варто було збігати.

Стас гуляв так, як було раніше до цієї клятої поїздки на відпочинок до села. Після японської кухні йому забажалося випити чогось особливого і він замовив собі та другові коктейль «Лонг Айленд».

Потім він шалено танцював, підхоплював привабливих дівчат за талію, а ті дурнувато верещали та викручувалися перед ним, намагаючись звабити красеня-юнака, який смітив грошима на всі боки. Він вдивлявся в їх обличчя, які, на перший погляд, здавалися привабливими, але одразу ж відводив очі. Всі дівчата чомусь ставали негарними, хоча деякі з них мали оксамитову шкіру обличчя, великі очі, тонкі талії та довгі ноги. «Чому так?» — думав він і не міг збагнути.

Стас стомився, присів відпочити. Він продовжував дивитися на танцювальників у мигаючих різнокольорових променях освітлення та намагався уявити серед них Соню не в простій сукні, а одягнену в наймодніший одяг, але нічого не виходило. Вона якось не пасувала до цього натовпу, що ворушився. Натомість, Соня знову і знову поставала перед очима такою, якою він побачив її першого разу. Густий туман. Вершниця на коні. Її руде волосся розсипане по плечах, а на ньому крапельки роси. Обличчя свіже, очі широко розкриті, а в них грають веселі промінчики самого життя.

— Що замріявся? — Льоха плюхнувся на стілець поруч, вивівши Стаса із задуми.

Стас відчув, що вже добряче захмелів, але хотілося ще випити, щоб образ рудоволосої вершниці зник геть. І хлопець замовив ще пляшку коньяку.

— Вип'ємо? — запитав він Льоху.

— Сподіваюся, що вона не буде зайвою, — відповів той, залпом ковтнувши пекучу рідину з чарки.

— Ось скажи мені, друже, — почав Стас, нахилившись до Льоші. — Ти віриш у те, що бувають відьми?

— У казках, — відповів той.

— А я вірю.

— Напився так, що вже відьом бачиш? — засміявся Льоха.

— Я не шуткую, — продовжив Стас. — Колись я читав одну книжку про село, у якому жило багато відьом. Вони таке витворяли з чоловіками!

— Що ж вони з ними робили?

— Зваблювали їх! — прошепотів Стас майже у вухо друга. — А ті сходили з розуму і ніякі лікарі не могли зрозуміти, що з ними коїться, бо чари не піддаються ані діагнозу, ані лікуванню. Ось так!

— Дурня! — махнув Льоха рукою.

— Ні, відьми все-таки існують. Вони бувають не лише чорні, а й біляві. Навіть руді.

— Стасе, годі пити, а то ти таке вже верзеш, що ні в які ворота не лізе, — зауважив Льоха. Хоча він сам був добре напідпитку, помітив в очах Стаса якийсь нездоровий блиск. — Поїхали краще додому.

— А знаєш, як люди позбувалися відьом? — продовжив Стас, не звернувши ніякої уваги на його слова. — їх спалювали на вогні! Іншого засобу позбутися відьомських чар не існує.

— Стасе, ти курив драп?

— Ну, то й що?

— Обкурився, перепився, то ж досить на сьогодні. Їдьмо по домівках!

— Ні, — заперечливо похитав головою Стас та примружив очі. — Я сьогодні хочу гуляти до кінця, бо я не знаю, що зі мною буде завтра.

Він схопив Льоху за руку та майже силоміць потяг з приміщення.

— Хочу розваг! — сказав Стас та підійшов до чорного «Джипа». — Дивись, майже такий, як був у мене.

— Давай піймаємо таксі…

— Ти мені друг, чи ні?

— Друг, ну то й що?

— Тоді будь зі мною до кінця розваг, — сказав Стас, вправно відкриваючи чорну автівку. — Бо я не люблю зрадників. Сідай в машину!

— Це ж… це чужа тачка. За це можна загриміти на кілька років за ґрати.

— А ми її повернемо за кілька годин, — сказав Стас і майже силоміць заштовхнув хлопця в салон. — Ось побачиш, Льохо, як буде весело! Розваги лише починаються!

За кілька хвилин автівка з хлопцями виїхала за місто. Льоха був збентежений та наляканий. Він бачив, що Стас перебрав зайвого, що з ним щось коїться, але зупинити друга було вже неможливо. Він знав одне: якщо Стас щось замислив, то вже ніхто його не зупинить.