— У мене є. А тобі треба навчитися їх заробляти.
— Ну, — втрутилася жінка. — Це вже несерйозно. Хлопчик ще навчається і його зараз завдання закінчити інститут, щоб потім мати змогу влаштуватися на гарну роботу.
— Гм, — Андрій Андрійович дістав з кишені цигарку, запалив її та смачно затягся димом.
— Не пали у кімнаті, бо буде смердіти, — зробила зауваження жінка.
— Це моя кімната, — відповів він. — Я маю право робити те, що мені хочеться хоча б тут, у своїй кімнаті?
— Ми живемо під одним дахом і правила проживання повинні бути в сім’ї єдині, — з пафосом сказала жінка.
— А де ти бачиш сім’ю? Я її тут не помітив, бо вона кудись зникла давно-давно, так давно, що я й не пам’ятаю, коли. Напевне, тоді, коли ти, люба, забула дорогу до мого ліжка.
— Андрію! Тут же наш син, — дорікнула жінка, кивнувши у бік Стаса.
— Чи тоді, коли ти перестала мені готувати вечерю? Чекати мене з роботи? Чи тоді, коли з’явився у тебе перший коханець?
— Куди ти хилиш?! — очі жінки спалахнули гнівом.
— Я давно став для вас обох робочим конем, який працює день і ніч, заробляючи вам на життя. Так робочого коня добрий хазяїн жаліє, власноручно годує сіном, сипле вівса, напуває. А ви навіть цього не робите! Домогосподарка прибере, випере білизну, наготує страви, які я сам розігріваю у мікрохвильовій печі.
— Якщо тобі це важко, то я можу наказати домогосподарці розігрівати тобі вечерю.
Андрій Андрійович іронічно та гірко посміхнувся.
— Я зрозумів прохання Стаса, — сказав він. — Йому потрібні гроші на харчування у ресторані.
— Так, — кинув головою Стас. Він подумав, що батько вже виплеснув із душі всі образи та настав час просити. — Тату, я спробував їздити до інституту тролейбусом, але це ж неможливо! Там така тіснява, що я не можу навіть поворухнутися у тому натовпі! Просто жах!
— Ти хочеш, щоб я тобі зробив броню на окремий тролейбус?
— Не смішно.
— Натяк зрозумів. Але у тебе, Стасе, було дві автівки. Одну з них ти одразу ж розхекав, іншу — спалив. Тобі потрібна третя?
— Ти ж розумієш, що без коліс я нікуди, — тихо сказав Стас, все ще сподіваючись, що батько вже охолов.
— Добре, Стасе, — сказав Андрій Андрійович, втискаючи недопалок у попільничку. — Твої прохання я зрозумів. По-перше, тобі потрібні гроші на харчування. По-друге, хочеш нову автівку.
— Так, — Стас схвильовано закивав головою.
— А чого ж хоче твоя мати?
— Я? — живо заговорила жінка. — Добре, що ти запитав, бо я майже місяць чекала своєї черги на ін'єкції біополімерного гелю.
— Чого, чого? — перепитав чоловік.
— Гелю, за допомогою якого роблять більшими губи, — охоче пояснила жінка.
Андрій Андрійович розсміявся. Він сміявся від душі довго, до сліз, а син з дружиною кліпали очима, не розуміючи, що означає його сміх. Коли чоловік заспокоївся, то витер долонею сльози на очах.
— Автівку, Стасе, хочеш? — запитав батько вже серйозно.
— Так.
— Ось тобі, а не автівка! — скрикнув Андрій Андрійович та тицьнув синові величезну дулю.
Стас витріщив очі та почервонів від гніву.
— Я… Я не піду до інституту! — заверещав хлопець.
— Я вже казав, що це твоє рішення, а не моє. За навчання я заплатив, тепер роби, як вважаєш за потрібне.
Стас вилетів з кімнати, гучно грюкнувши дверима.
— Я…А я… — почала жінка розгублено.
— А ти, люба, підеш і скажеш, що тобі цей лікар не підходить.
— Чому? Його всі хвалять, він має гарні рекомендації.
— Попрохай його знайти іншого, такого, що не губи збільшує, а підкатує їх.
— Як ти смієш?! — спалахнула жінка. — Що ти собі дозволяєш?!
— І, взагалі, люба, — спокійно, врівноважено та чітко сказав Андрій Андрійович. — Я подаю на розлучення.
— Що-о-о?! — жінка не повірила своїм вухам. — Що… Що я повинна робити?
— Шукати собі роботу, люба.
Дивно, але після такої напруженої розмови з сином та жінкою, Андрій Андрійович відчув полегшення. На душі стало спокійно, ніби він скинув з грудей камінь, який весь час давив так, що не можна було дихати. Тепер він добре та чітко усвідомлював, чого хоче. По-перше, він змінить місце роботи та почне все спочатку. Не треба буде жити у вічному напруженні після того, як дадуть конверта з грошима. По-друге, здихається Сергія Олеговича, бо він йому вже не потрібний. Враховуючи, що той забагато знав зайвого, він дасть йому «відкупні» та «перепродасть» іншому, кому надалі буде потрібний депутатський мандат. Такий хвацькій та верткий, як в’юн, Сергій Олегович буде у ціні. Будинок він залишить жінці та синові, а сам переїде до заміського будинку під Києвом. Андрій Андрійович похвалив себе хоча б за одне вірне рішення — цей будинок він оформив не на сина, а на себе. Він буде платити за навчання Стаса та надсилати на його рахунок гроші в розумних межах.
Читать дальше