Василь Слапчук - Книга забуття

Дуже часто воєнне (особливо ж поствоєнне) геройство замішане на понтах. До цього спонукає природа чоловіка (ширше ― людини), до цього спонукає війна, до цього спонукає мир, до цього спонукає аудиторія, для якої всі ці понти демонструються. Якось по телевізору транслювали концерт відомої української співачки (велика сцена, великий зал), і перелічуючи заслуги артистки, ведучий назвав дві чи три медалі, які вона отримала за участь у бойових діях в Афганістані. Звичайно, буваючи з концертами в Афганістані, співачка до певної міри ризикувала: могли обстріляти літак, могли обстріляти по дорозі з аеродрому, мало яка прикрість могла трапитися в країні, в якій велася війна… Хоча такого чепе я не пригадую, адже безпеку артистам забезпечували не меншу, ніж генералам, проте війна — це війна. Співачка ризикувала, своєю творчістю підтримувала моральний дух бійців — гадаю, вони були їй безмежно вдячні (за моєї служби до Афганістану артистів ще не возили); за це її могли відзначити медалями, орденами, чим завгодно. А щодо бойових дій, то можна тільки уявити, як красуня розганяла духів своєю міні-спідничкою.

Жарти жартами, але чого тільки на тій війні не траплялося. Знав я одного десантника на ім’я Артур, то він мені розповідав, як вони розігрували нічний бій (розділившись на своїх та духів), щоб у ньому взяв участь високопоставлений московський журналіст, аби потім його можна було подати на орден Червоної Зірки. Піддавати життя писаки небезпеці ні в чиї плани не входило, тому довелося організовувати спектакль. Відбулися, як мовиться, дешево й сердито. Знав він про це чи ні — не відомо. Безсумнівно: орден йому виписали саме за участь у бойових діях. Мораль: усе, що трапилося з журналістом, могло запросто трапитися зі співачкою.

Пригадується інтерв’ю письменника, котрий побував у якійсь із гарячих точок: про війну він говорив зі знанням справи, красномовно й переконливо, оповідав, як авто, на якому він їхав, обстріляли, скільки потім у ньому нарахували дірок від куль, якісь інші подробиці… Письменник був із тих, які люблять покрасуватися, а читач зі сказаного мав здогадатися, що він не просто письменник, який побував у відрядженні в місці локального конфлікту, а супермен, якого складна натура та інтелект навернули до письменства. Письменник наче грався у війну, адреналін, якого він хапонув, потрапивши під обстріл, все ще збуджував йому кров, пережита небезпечна пригода створювала враження бувалості. У воєнному марнославстві письменник готовий був позмагатися з самим Гемінґвеєм і, безперечно, перевершив би того, позаяк Гемінґвей робив із себе крутого хлопця, а письменник лише вдавав.

І співачка, й журналіст, і письменник побували на війні склали про неї своє уявлення і винесли звідти певні знання, що уклалися в досвід. Кожному (кожній) із них може здаватися що цей досвід, принаймні в інформаційному плані, достатньо вичерпний. Одначе досвід присутності на війні (його повнота) залежить від міри співпричетності. Навіть якщо це досвід солдата. Повертаючись до твердження Лотмана, що в кожного своя війна, наведу фрагмент, у якому він розвинув цю думку: „Журналіст може провести багато днів на війні, бути на передовій чи в тилу противника, може виявляти велику сміливість і жити зовсім як солдат, проте в нього зовсім інша війна. Тому що, врешті-решт, він обов’язково забирається. Він тимчасово на фронті. Солдат на фронті постійно“.

Навіть учасники війни мають із нею різні стосунки: один бачить її в обличчя, другий із потилиці, третій збоку… Що ж до людей, які побували на війні туристами, їхній досвід зазвичай малозмістовний, проте і досвід сторонніх спостерігачів не варто ігнорувати, особливо, коли йдеться про творчих людей. Творча людина нестачу особистого досвіду спроможна компенсувати досвідом, здобутим у вигляді інформації, здатністю перевтілення, умінням не просто приміряти чужу шкуру, а зживатися з нею, силою таланту, що дає змогу за аналогією моделювати ситуації, розвиваючи досвід і даючи йому продовження. Згадаймо хоча б афганський цикл пісень Олександра Розембаума: мені здається, ніхто з „афганців“, які трансформували свій воєнний досвід у жанр авторської пісні, не зрівнявся силою та драматизмом своїх пісень із творами знаменитого барда. Можна ще пригадати воєнні пісні Володимира Висоцького. Талант здатний замінити специфіку досвіду, талант спроможний через поодиноке, окреме та фрагментарне вийти на вселенське.