Василь Слапчук - Книга забуття

Але я відволікся, забігши наперед. Поки що наші «діди»-українці, аби не вибиратися на дембель усю дорогу на копняках, звернулися до земляків із ДШБ, а ті не змусили себе довго просити. Якоїсь ночі відбулася величезна бійка між українцями із ДШБ та узбеками нашого батальйону. У тому, що хлопці залучили для «розборки» третю силу, не було нічого ганебного, це була звичайна практика, проте феноменальність цієї історії в тому, що не тільки решта українців третього батальйону не піднялася разом із штурмовиками проти узбеків, а й наші стражденні «діди»-українці, через яких, власне, й здійнялася вся ця колотнеча, також не поткнули носа на «розбор», а відсиджувалися в наметі, дожидаючись, чим усе закінчиться. А бійка, на щастя, завершилася без жертв і каліцтв. Офіцери акуратненько постріляли з автоматів понад головами забіяк і успішно їх розігнали. Зазвичай такі історії закінчувалися трагічніше.

Національностей у батальйоні було чимало, і жодна з них не зживалася мирно з іншою. Але чомусь найчастіше спалахували сутички між казахами й туркменами. Ні з того ні з сього піднімають батальйон по тривозі. То туркмен штрикнув штик-ножем казаха (казах цей був доволі примітним, мабуть, найтовстіший у батальйоні, така собі не дуже висока, але широчезна тумба, і характер мав — не подарунок, батальйонне начальство «ліберальничало», більшість провин солдатам сходила з рук, треба було дуже відзначитися, аби тебе офіційно покарали, а цього типа, пам’ятаю, тоді, коли в бригаді ще гаубвахти не було, за якесь порушення тримали в ямі), як виявилося пізніше, рану завдав несерйозну, але казахи, бажаючи помститися туркменові, кинулися його переслідувати й загнали в річку Кабул, що протікала неподалік, і той сплавився униз за течією. Батальйон прочесав територію ― туркмена знайшли, теж живого-здорового. Іншого разу іншому туркменові в нічній бійці казахи проломили череп шкворнем, що з’єднує танкові траки. Навіть у разі каліцтва не пам’ятаю щоб когось із винуватців притягнули до відповідальності. Жертви цих інцидентів списували на війну. Воно й зрозуміло: почни шукати винних — кінця-краю не буде… Стільки тих винних. Так і до себе доберешся. І до Кремля. Бо вже тоді було очевидно, що війна ця на фіг нікому не потрібна.

Найвідчутніше загострювалися конфлікти між призовами та націями тоді, коли батальйон стояв у бригаді. Від отієї, здавалося, повічної замкнутості в просторі й загубленості в часі, відрізаності від цивілізації, від нелюдських умов, від фізичної напруги та морального гніту, від тупої роботи або вимушеної бездіяльності «рвало дах» не лише в рядових бійців, айв офіцерів. Вважалося, що в бригаді ми відпочиваємо від війни. А насправді війна була перепочинком від бригадної затхлості. Ми гризлися як звірі в клітці. Можливо, людство для того й придумало війну, щоб відпочивати від життя. Бригадний побут принижував. Геть усіх. А війна вивищувала. На виїздах усі життєві проблеми відступали на задній план. І життя, і смерть солдата починали набувати сенсу. Бо не було смислу жити солдатові так, як ми жили в бригаді. І помирати не було сенсу. Бо не було за що. Це була би марна смерть. А війна розставляла все на свої місця. Цінність життя врівноважувалася цінністю смерті. Війна нас ріднила. Війна привносила ідею. Ця ідея надавала вчинкам благородності. Будь-який батальйонний чмошник міг зрівнятися в героїзмі з кожним батальйонним авторитетом. Героїзм на цій війні давався найлегше. Може, тому Й не надто часто відзначався. Героїзм був нормою.

Замислено сиджу, втупившись у згаслий екран монітора.

Блайс може не думати про війну: ні до, ні під час, ні після неї.

Бо він на ній не був.

А я від цього не вільний.

Хлопчик ішов по снігу, не залишаючи за собою слідів.

Хурделиця замітала не тільки сліди, загорнутий у щільну снігову завію (завіса з рухливих сердитих сніжинок спадала прямо на очі, заступаючи собою весь світ) дітвак уже майже злився з поверхнею поля, з кожним кроком він дедалі глибше погрузав у замети й пересувався щоразу повільніше. Врешті, взагалі неможливо було визначити, рухається він чи топчеться на місці. Аж ось хлопчик перечепився й упав.