Пауло Коельо - Диявол і сеньйорита Прим

«Це неправда. Вони легкодумні, однак маніпулювати ними не так вже й легко», — заперечив він сам собі. Мовчанням чи проникливими словами люди змусили його вимовити те, що хотіли почути: жертвопринесення не буде даремним, це буде жертва в ім’я спасіння, і занепад зміниться розквітом. Він удавав тоді, ніби згоден стати жертвою, однак у те, що казав, вірив сам.

Служіння Богові справді було його покликанням, і він рано став на цей шлях. У двадцять один рік він був рукопокладений у сан і вже незабаром прославився красномовством і вмінням керувати своєю парафією. Ночами він безперестанно молився, а вдень доглядав хворих, навідував арештантів, годував голодних, — діяв достоту так, як про те мовиться у Священному Писанні. І мало-помалу поголос про нього розійшовся по всій окрузі, і розповіді про молодого священика дійшли до єпископа, людини мудрої й справедливої.

Разом з іншими молодими священиками його запросили до єпископа на вечерю. За столом обговорювали різні теми, а насамкінець похилого віку єпископ, який вже насилу пересувався, підвівся й заходився обходити гостей, пропонуючи кожному з них води. Усі відмовлялися, і тільки він один попрохав наповнити склянку по вінця.

Тоді один із запрошених мовив тихенько, але так, щоб його міг чути єпископ:

— Ми всі відмовилися від води, вважаючи себе недостойними прийняти її з рук цієї святої людини. Лише одному з нас невтямки, на яку жертву йде глава нашої єпархії, обходячи стіл із цією тяжкою сулією.

Повернувшись на місце, єпископ мовив:

— Ви вважаєте себе за праведників, але не принизилися до того, щоб прийняти від мене дарунок, і тим самим позбавили мене тої розради, яку приносить дарування. Лише один з вас дозволив Добру проявитися.

І негайно довірив його пастирському опікуванню найважливішу парафію.

Вони стали часто бачитися й незабаром потоваришували. Щоразу, коли юного падре охоплювали якісь сумніви, він вдавався до допомоги єпископа, якого називав своїм «духівником», і, як правило, одержував вичерпну відповідь. Наприклад, одного разу він геть зневірився в тому, що його діяння радують Господа, й опечалився. Розповівши про свої страждання єпископові й запитавши, що йому робити, почув:

— Авраам приймав чужоземців, і Бог був задоволений. Ілія не любив чужоземців, і Бог був задоволений. Давид пишався тим, що робить, і Бог був задоволений. Митар перед вівтарем соромився того, що робить, і Бог був задоволений. Іоанн Хреститель подався до пустелі, і Бог був задоволений. Павло ходив по великих містах Римської імперії, і Бог був задоволений. Нам не дано розпізнати, що принесе Господу розраду. Чини так, як велить тобі серце, і Він буде задоволений.

Наступного дня єпископ раптово помер від серцевого нападу. Падре сприйняв кончину свого духовного наставника як якесь знамення й заходився неухильно дотримуватися його останньої поради, себто прислухатися до голосу свого серця. Одним прохачам він подавав милостиню, іншим — радив іти працювати. Іноді правив месу дуже урочисто, а подекуди — співав разом із парафіянами. Про поведінку його було повідомлено новому єпископу, і падре викликали до нього.

І яке ж було його здивування, коли в кріслі глави єпархії побачив він того самого священика, який багато років тому докоряв йому за воду.

— Я знаю, що нині ти настоятель церкви у великій та поважній парафії, — мовив той, дивлячись на падре не без іронії. — І що протягом усіх цих років ти був близьким другом мого попередника. Імовірно, ти сподівався зайняти цей пост.

— Ні. Я сподівався набути знання.

— У такому випадку ти, мабуть, перевершив усі премудрості. Але до мене доходять дивні чутки, — кажуть, ніби іноді ти подаєш милостиню, а часом і відмовляєш у допомозі тим, кому наша церква зобов’язана пособляти.

— Я маю дві кишені, і в кожну поклав по цидулці, а гроші тримаю лише в лівій.

Новий єпископ був заінтригований цими словами й побажав довідатися, що ж написано в тих цидулках.

— В одній я написав: «Я — всього лише порох і попіл», — і поклав її в праву, порожню кишеню. В іншій: «Я — прояв Бога на Землі», — і поклав її в ліву кишеню, де тримаю гроші. Коли я бачу нужденність і несправедливість, я опускаю руку в ліву кишеню й помагаю. Коли ж бачу лінощі й байдикування, опускаю руку в праву кишеню й бачу, що мені нема чого дати. В такий от спосіб мені вдається утримувати хитку рівновагу між світом матеріальним і духовним.

Новий єпископ подякував священикові за такий яскравий образ милосердя й сказав, що той може повертатися до своєї парафії. А вже незабаром він одержав наказ їхати до Віскоса.