Чак Палагнюк - Задуха

Пейдж Маршалл просилює білу нитку між зубами бабусі. Коли вона виймає нитку, на ній залишаються якісь сірі згустки. Лікарка Маршалл просилює зубну нитку між двома іншими зубами. Тепер нитка місцями червона.

Кровоточиві ясна.

Дивись також: рак рота.

Дивись також: некротизуючий виразковий гінгівостоматит.

Єдине, що мені подобалося в обов'язках хлопчика-служки, — це тримати дискос під підборіддям у кожного, хто приймає причастя. Дискос — це така золота тарілочка на паличці, щоби спіймати облатку, якщо та раптом упаде. Навіть якщо облатка падає на підлогу, її однаково треба з'їсти. Її вже освячено. Тепер вона — тіло Христове. Втілена плоть.

Я спостерігаю за тим, як Пейдж Маршалл чистить старій зуби. Закривавленою ниткою. Весь перед халата Пейдж забруднений сірими і білими плямами. І дрібними краплями рожевого.

До кабінету заглядає медсестра. Вона каже:

— Тут у вас усе гаразд? — Вона запитує у старої у відкидному медичному кріслі: — Вам не боляче? Пейдж вас іще не зовсім затиранила?

Стара щось булькає у відповідь.

Медсестра каже:

— Що-що?

Стара ковтає слину й каже:

— У лікарки Маршалл дуже ніжні руки. Вона краще за всіх чистить зуби.

— Майже готово, — каже лікарка Маршалл. — Ви молодець, гарно, смирно сидите, місіс Вінтовер.

Медсестра знизує плечима і виходить.

Єдине, що мені подобалося в обов’язках хлопчика-служки, — це коли ти випадково вдариш кого-небудь дискосом у горло. Люди стоять на колінах, руки складені для молитви, їхні обличчя, осяяні божественною благодаттю, — як вони раптом кривляться. Мені це подобалось.

І священик кладе облатки до рота парафіян і мовить:

— Тіло Христове.

І парафіяни приймають причастя й кажуть:

— Амінь.

Найзахопливіше — це вдарити когось по горлу, якраз у той момент, коли він говорить «амінь». Виходить кумедне булькання. Або смішне качине крякання. Або кудкудакання. Але найголовніше, щоб удар вийшов мовби випадково. І ще головне — не розсміятися.

— Усе готово, — каже лікарка Маршалл. Вона обертається, щоб викинути почервонілу нитку в сміттєве відро, і бачить мене.

— Я не хотів заважати вам, — кажу я.

Вона допомагає бабусі підвестись із крісла й мовить:

— Місіс Вінтовер, пришліть до мене, будь ласка, місіс Цуніміцу.

Місіс Вінтовер киває. Вона міцно стуляє губи, пробує язиком зуби. Вже на виході з кабінета вона обертається до мене й каже:

— Говарде, не треба сюди приходити так часто. Я вже пробачила тебе. За те, що ти мене обдурив.

— Не забудьте прислати до мене місіс Цуніміцу.

І я кажу:

— Ну то й що?

І Пейдж Маршалл мовить:

— А те, що у мене цілий день зайнятий зубною гігієною. Вам щось потрібно?

— Мені потрібно знати, що написано в маминому щоденнику.

— А, в щоденнику. — Вона знімає свої латексні рукавички й кидає їх у сміттєве відро. — Щоденник — тільки зайве підтвердження, що маячні нав'язливі ідеї були у вашої мами ще до вашого народження.

Які нав'язливі ідеї?

Пейдж Маршалл дивиться на годинник на стіні. Вона вказує на крісло, звідки щойно встала місіс Вінтовер, і каже:

— Сідайте. — І дістає нову пару латексних рукавичок.

Вона збирається чистити мені зуби?

— Дихання буде свіже, — мовить вона й бере до рук нову зубну нитку. Вона каже: — Ви сідайте, а я вам тим часом розповім, що там написано в щоденнику.

І я сідаю. Старе крісло прогинається під моєю вагою, й од нього здіймається хмарка неприємного запаху.

— Це не я, — кажу. — Я маю на увазі цей запах. Це не я.

І Пейдж Маршалл мовить:

— До того, як ви народились, ваша мама жила в Італії, правильно?

— Так оце і є страшенна таємниця? — запитую.

І Пейдж каже:

— Що?

— Що я італієць?

— Ні, — мовить Пейдж і лізе ниткою мені до рота. — Але ваша мама, вона католичка, правильно?

Нитка боляче впинається в ясна.

— Не треба так жартувати, — кажу я з розкритим ротом. — Хай би тільки італієць або тільки католик, але і католик, і італієць… я цього не переживу!

Я говорю, що все це мені відомо й так.

І Пейдж каже:

— Помовчіть, — і водить ниткою в мене між зубами.

— Так хто мій батько? — запитую.

Вона дивиться мені в рот і водить ниткою в мене між зубами. На язиці — присмак крові. Вона уважно дивиться мені в рот і каже:

— Ну, якщо ви вірите в Святу Трійцю, то ваш батько — це ви самі.

Мій батько — це я сам?

Пейдж мовить:

— Наскільки я зрозуміла, слабоумство у вашої мами почало розвиватися ще до вашого народження. Ну, якщо судити з її щоденника.