Чак Палагнюк - Задуха

Клієнт отримує бажане, плюс гарну історію для наступного переповідання знайомим. Нове переживання, новий досвід.

Потім — хлопчик пам'ятає — був фен-шуй. Клієнтам хотілось очистити житло від шкідливих потойбічних впливів і плюс до того — дістати чіткі вказівки, де поставити ліжко, так щоб гарантовано уникнути ріжучої ци від кута одежної шафи. Де повісити дзеркала, щоб відбити потік енергії ци від одчинених дверей. І мама всім цим займалася. Дипломований філолог. Англійська мова й література.

Одне її резюме було як доказ реінкарнації.

Вона проходить із містером Джонсом усю абетку — від кінця до початку. Вона говорить йому: ви стоїте на соковитому зеленому лузі, але тепер у небі — білі хмари. Хмари опускаються нижче, до самої землі, і ось вони вже огорнули вас вологим туманом. Вологим, сліпучо-білим туманом.

Ви стоїте у прохолодному тумані, сліпучо-білому. Праворуч — майбутнє. Ліворуч — минуле. Туман прохолодний і вологий.

Поверніться ліворуч і йдіть уперед.

Вона говорить містеру Джонсу: уявіть собі фігуру, що проступає з туману. Йдіть до неї. Туман поступово розсіюється. В небі світить сонце. Відчуйте шкірою його тепло.

Фігура все ближче й ближче. Із кожним кроком вона проступає все чіткіше.

Тут, у вашій свідомості, немає нічого неможливого. Тут немає різниці між тим, що є і що може бути. Тут ви не підхопите ніякої хвороби. Тут немає ніякої зарази. Тут немає злочинів, бо немає ніяких законів і обмежень. Тут — усе найкраще, що тільки можна уявити.

І лише для вас.

Тут можна все.

Вона говорить: дихайте глибше. Вдих. Видих.

Тут усі жінки — ваші.

Вдих. Видих.

Від фен-шуй вона перейшла до ченнелінга. Стародавні боги, освічені воїни, померлі домашні тварини — ясна річ, цілковите шарлатанство. Після ченнелінга був гіпноз і повернення в минулі життя. Потім — ці сеанси. По дев'ять клієнтів на день, по двісті баксів із кожного. До неї записувалися за декілька місяців. У приймальні завжди були люди. А дружини клієнтів телефонували і кричали хлопчикові:

— Я знаю, що він у вас! Не знаю, що він там наговорив, але він жонатий!

Дружини сиділи у машинах біля входу й телефонували просто з машин:

— І не думайте, що я не знаю, що там у вас відбувається. Я стежила за ним.

Первісно у мами і в думках не було «викликати» найвідоміших жінок в історії, щоб вони ублажали клієнтів — мастурбували рукою, робили мінет і віддавались їм в усяких мислимих і немислимих позах.

Усе вийшло само собою. Той перший хлопець поділився враженнями із приятелем. Приятель зателефонував. Потім зателефонував приятель приятеля. Спочатку вони говорили, що їм хотілося позбутись якої-небудь шкідливої, але цілком легітимної звички. Кинути курити. Припинити жувати тютюн. Плюватись у громадських місцях. Красти у магазинах усякий дріб’язок. Але у підсумку завжди виявлялося, що їм хочеться сексу. Із Кларою Боу, Бетсі Росс, Єлизаветою Тюдор і царицею Савською.

Щовечора мама ходила до бібліотеки — вивчала біографії жінок, «призначених» наступного дня. Елеонор Рузвельт, Амелія Ерхарт, Гаррієт Бічер-Стоу.

Вдих, видих.

Мужчини записувалися на прийом на предмет заприбуткувати Гелен Хейес, Маргарет Занґер, Емі Семпл Макферсон. Їм хотілося заправити Едіт Піаф, Сожурні Трут й імператриці Феодорі. Попервах маму тривожила їхня одержимість лише мертвими жінками. І що вони ніколи не замовляють одну й ту саму жінку двічі. І що їхні фантазії обмежувалися тільки одним: переспати, використати, побавитися, вставити, вжучити, трахнути, перепхатися, попастись і т. ін.

Іноді евфемізми звучали грубіше й одвертіше, ніж відверто грубе «злягтися».

Іноді евфемізм розкриває значно більше, ніж покликаний приховати.

І діло було навіть не в сексі.

Клієнт хотів отримати саме те, про що він просив.

Їм не потрібні були розумні розмови, декорації, костюми та історична достовірність. Їм хотілося, щоб Емілі Дікінсон — гола, в туфлях на шпильках — поставила б одну ногу на стіл, нахилилася вперед і почала б водити своєю перовою ручкою по улоговинці між сідницями.

Вони платили дві сотні баксів, аби ввійти в гіпнотичний транс і мати секс із Мері Кассат, на якій обов'язково мусив бути підтримуючий бюстгальтер.

Не кожний мужчина міг дозволити собі таку розвагу, тому до мами ходили, як правило, чоловіки одного типу. Вони припарковували свої міні-фургони за шість кварталів до потрібного будинку, а далі вже йшли пішки. Вони всі приходили в темних окулярах. У приймальні сиділи, сховавшись за газетою або журналом, аж поки їх викликали на ім'я. На вигадане ім'я, звичайно ж. Якщо хтось із них раптом випадково зустрічався з мамою в громадському місті, він удавав, що вони незнайомі. На публіці в них були дружини. В супермаркетах — діти. В парках — собаки. І справжні імена.