Джон Уейн - Зима у горах

Вона нахилилась і поцілувала його. Вогонь пробіг по його жилах, а вините вино раптом заграло в кожній краплі крові.

— Ще,— попросив він, коли вона відсунулась.

— Ні. Одне веде до іншого.

— Ну, а ви не хочете цього іншого? — схвильовано спитав він.

— Здається, не хочу.

— А коли ви знатимете напевне? — спитав він.

Вона забилась у куточок дивана, підібгавши під себе ноги. Тіло зовсім як у дитини, а проте жіночне; вилицювата, з чорним густим волоссям, вона цілком могла бути жінкою з племені черокі, про яких розповідав Медог, і її натура могла виявитись такою ж дикою і непогамовною, як і в них,— ах, іди ж до мене, йди!

Вона заговорила, втупившись поглядом у палаюче вугілля:

— Якби я погодилась на те, чого ви від мене хочете, то зараз треба було б пройти з вами в сусідню кімнату чи туди, де у вас спальня, віддатися вам, тоді встати, одягтися, поїхати додому, одвезти жінку, яка лишалася з дітьми, знову повернутись додому і лягти, ніби нічого не сталося, в подружнє ліжко. Ні, це надто гидко, надто жахливо! — Вона нестямно замотала головою, не перестаючи говорити: — Я не хочу цього! Подумайте про мою самотність... подумайте про те, які думки снуватимуться в моїй голові, коли я ляжу в ліжко... Джералдове й моє.

— Джералд у Лондоні, він, можливо, саме зараз лежить у ліжку з якою-небудь дівчиною. Про що він, по-вашому, думає?

— Я цьому не вірю,— відказала вона.— Навряд чи він цікавиться дівками. Його коханка — кар’єра, і він не захоче марнувати час на коханку з плоті й крові.

— А хіба від цього вам легше?

— Я цього не сказала. Але я не можу лягти з вами в ліжко. Якщо хочете задовольнити свої потреби, ідіть до повії.

Від раптового й вульгарного падіння на землю Роджер аж розгубився.

— Не говоріть так,— лагідно попросив він.

— А чому? Чи ж не це у вас на думці?

— Ні, Дженні, не це. Парування заради парування не має для мене великого значення.

Вона засміялась, щиро, по-дитячому потішаючись.

— Та ви професор, яких світ не бачив!

— Ви щойно порадили мені піти до повії. А я вам відповідаю: якби я навіть знав, де її знайти, то не пішов би, бо не це зараз для мене найголовніше.— Вимовивши ці слова, він з деяким здивуванням зрозумів, що каже правду.— Ясна річ, мені хотілося б лягти з вами в ліжко. Але передусім задля того, щоб наблизити вас до себе, перекинути між нами постійний місток.

— Містка може й не вийти.

— Може й не вийти, але все одно варто спробувати.

Вона підвелась і похитала головою.

— Не можу. Пробачте, просто не можу. Я часто про це думала. Я хочу сказати, думала про те, що не відчуваю впевненості в правильності свого вибору, не відчуваю, що приношу щастя Джералду. Скільки разів я лежала без сну й чекала цієї миті, саме цієї. Я хочу сказати, уявляла собі, що якийсь чоловік спробує стати моїм коханцем. І в думках я завжди ухилялась від цього.

— Чому? Через кохання до Джералда? Чи боялись наслідків?

— Не знаю, не можу вам пояснити.— Вона злегка здригнулась.— Просто так, інстинктивно. Мені страшно.

— Страшно? Чого ж ви боїтеся?

Вона повільно промовила:

— Правду кажучи, страшно перейти місток. Я розумію, як безглуздо де може декому здатися. Тим, хто вважає секс звичайним фізичним спазмом, який нічого не змінює, чимось схожим на чхання, з тією хіба різницею, що двоє людей роблять усе одночасно. Але я не в змозі примусити себе стати на таку стежку. Я боюсь. Для мене це як... ну, як гратися з чимось могутнім, таким, що може мене знищити. Хіба ви цього це розумієте? — благально закінчила вона.

— Так, я вас чудово розумію.

— Розум підказує мені, що нічого страшного не станеться. Джералду зовсім не обов’язково щось знати, може, він і не дуже хвилюватиметься, коли справді про щось дізнається. Але під цим нашаруванням існує щось інше, щось глибше, ніж розум, примітивніше, і воно говорить мені: якщо я віддамся іншому чоловікові, то з моїм подружнім життям буде покінчено. Після близькості з іншим я не зможу далі вимагати чогось від Джералда. Я не вважаю це спільним приступом чхання.

— О, перестаньте говорити про чхання! Кожна жінка ставиться до сексу так само, як ви, якщо вона не чинить над собою психологічного насильства. В цьому коріння давньої шлюбної моралі, з якої нині насміхаються, але в якій насправді багато здорового глузду. Якщо ви зайдете так далеко в своїх стосунках з іншим чоловіком, ви неодмінно відчуєте, що вашому шлюбному життю настав край. Але, мабуть, вам і слід було б відчути це.