Джон Уейн - Зима у горах

— Але ж, звичайно, за нижчу ціну, ніж у сезон,— зауважив Роджер.

— Тут уже останнє слово за наймачем,— промовив Герет. Він похмуро хмикнув. Повів вітру відніс його слова й короткий сміх у гори.

— Хто ця дівчина в замшевому пальті? — спитав Роджер.

— Райанон Джонс.

— Вона працює в «Паласі», так?

— Реєстраторкою, — коротко відповів Герет.

— Мабуть, сьогодні в неї вільний вечір,— зробив припущення Роджер.

— Вона ночує вдома, коли їй це зручно.

Роджер зрозумів, куди хилить Герет.

— Ну, в такої дівчини,— став на її захист Роджер,— завжди знайдеться, що робити на дозвіллі.

— Гм,— гмукнув Герет.

В тиші, що запала, обидва чули, як, холонучи, стиха потріскує радіатор, неначе намагаючись від чогось застерегти їх.

— Ну що ж, на добраніч,— промовив Роджер.

— На добраніч,— відповів Герет. Він постояв, дивлячись услід Роджеру, який рушив у свою неблизьку дорогу, потім гукнув: — Може, хтось вас підкине!

— Авжеж,— кинув через плече Роджер.— І, може, замість дощу посипляться гроші.

Герет знову гмукнув. Потім повернувся й подався додому. А Роджер швидко рушив униз. Попереду на обрії пломеніли останні зливки золота. Звідкілясь із невидимої паші долинуло мекання вівці. Він раптом усвідомив, що не знає, де живе Герет.

Щоб зігрітися, Роджер почав думати про Райанон,

Наступний ранок був дуже вітряний. Стоячи на площі, Роджер згадував часи, коли такий вітер задирав дівчатам спідниці, показуючи їхні звабливі коліна й стегна. Тепер же невблаганна мода веліла виставляти коліна й стегна на привселюдний огляд, наче окости у вітринах, а вітру тільки й лишалося, що. крутити клапті подертого паперу. Роджер стояв біля статуї сера Невідомо-Як-Його з прихильно-величним бронзовим обличчям і роззирався довкола. Кілька автобусів компанії «Дженерал» завмерло поблизу, чекаючи, коли настане час розвозити по всяких поважних установах друкарок і продавщиць. Місце, за звичкою залишене для жовтого автобуса Герета, було порожнє, але Герет, безперечно, вже котив по дорозі в місто.

На вишмаганому вітром тротуарі з’явився Медог, він швидким кроком прямував на свою службу. Його масивна постать рухалася навдивовижу легко.

— Вітаю,— сказав вій, зупиняючись. Контора агента по продажу нерухомого майна може й почекати, поки він побалакає із знайомим.

— Вітаю. Як посуваються ваші могікани?

— Черокі,— поправив Медог.— Вчора ввечері я написав майже цілий розділ.— Він прочитав з десяток рядків високим, дзвінким голосом. Роджер слухав якнайуважніше, але хитро сплетені складні вузли валлійських конструкцій не так легко було розв’язати.

— Нічого не зрозумів,— з жалем мовив він, коли Медог замовк.

— Не хвилюйтесь, друже. Незабаром ви матимете можливість прочитати поему в перекладі.

— Он як? Цікаво, як вона звучатиме англійською мовою?

— Не англійською,— зауважив Медог.— Французькою.

Вітер знову тяжко зітхнув, і клапті подертого паперу закружляли довкола бронзових кінцівок сера Невідомо-Як-Його. Вдягнений у синій діловий костюм, Медог мав якийсь підступний вигляд, наче людина в масці.

— Французькою? — перепитав Роджер. Він зовсім не знав, що спитати ще.— Нова культурна сила? Вісь Париж — Карвенай?

— Не Париж,— сказав Медог,— Квебек. Тепер зрозуміло?

— Ну... не зовсім.

— Колись я вам усе поясню,— пообіцяв Медог,— А зараз я вже запізнююсь.

І він пішов своєю дорогою, але без найменшого поспіху.

Його вигляд аж ніяк не свідчив про те, що він запізнюється на службу. Певно, він вирішив нічого більше Роджеру не розказувати про свої справи з Квебеком, поки не обміркує всього як слід.

Роджер окинув площу уважним поглядом. Айво і Гіто саме йшли до кафе. Айво побачив, що Роджер дивиться на цих, і злегка махнув йому рукою. Насмішкувато чи подружньому? В найкращому разі напівдружньо. Ще б пак — поведінка Роджера, з погляду Айво, неминуче мала здаватися дивною. Дивною і підозрілою.

А втім, усе неймовірно заплутано. Невже він, Роджер, справді схожий на людину, яку найняв Дік Шарп, щоб проникнути в Геретове автобусне господарство і зруйнувати його зсередини? Чи став би Дік Шарп наймати для цього явного чужака, англійця, буржуа? А може, в його зовнішності є щось таке, що заважає зразу розгледіти в ньому англійця й буржуа? Який же тоді в нього вигляд, на кого він схожий?

Жовта коробка обережно вкотилася на площу — прямокутник з металу й скла, сповнений лланкрвіських думок і почуттів. Лланкрвіс ось-ось увіллє щоденну порцію своєї крові в кровоносну систему Карвеная. Герет коротко посміхнувся Роджеру, круто розвертаючи машину в тісному колі, і зупинив її біля статуї сера Невідомо-Як-Його. Пасажири почали виходити. Роджера тішило, що декого з них він уже впізнає. Серед них, наприклад, містера Кледвіна Джонса, огрядного і серйозного, в темному костюмі, як і належить людині, яка веде протоколи товариства Чогось-Там і без якої члени цього товариства просто пропадуть. Або кремезного молодика із здоровенними кулачиськами, котрий похмуро сидів у кутку пивної того бурхливого дощового вечора, коли Роджер дістав відкоша від Беверлі. (Невже вона справді існує на світі? На тій самій планеті?) Тут була — о милосердний боже! — Райанон у своєму замшевому пальті. Ще в готелі він помітив, що її немає на службі. Слідом за нею з автобуса вийшов іще один знайомий, якого він запам’ятав з того ж таки вечора в пивній: чорнявий, сором’язливий і насторожений юнак, тоді він сидів біля стопки й мовчав. Коли Райанон вийшла з автобуса, дивлячись просто себе, немов королева, цей хлопець подався слідом за нею, паче поклав собі ні на крок не відставати від її тіні, і його темні очі невідривно дивились їй у спину.