Джон Уейн - Зима у горах

Плащ Роджер залишив на вішалці біля чоловічого гардероба. Вдягаючи його, він згадав про таємничу красуню за конторкою портьє і про її багатозначний погляд з-під пасма темного волосся. Невимушено йдучи через фойє легкою від алкоголю ходою, він подивився на неї. «Я тут, люба. В тому самому плащі, який вона для мене залишила. І мені начхати,, що вона тобі тут наплела, насправді між нами було все. Піднімися й зазирни якось до мене в помер. Але не зараз. Я поспішаю в справі».

Ніч була темна й тепла, хоч світ, як і перше, було запнуто пеленою дощу, і світло вуличних ліхтарів утворювало на тротуарі блискучі мінливі візерунки. Де зараз може бути Ґерет? У брудній забігайлівці по той бік площі, куди віл подався вчора ввечері зразу ж після того, як поставив автобус? Що ж, спочатку треба пошукати його там. І Роджер рішучою швидкою ходою рушив вулицею, тішачись пахощами моря й людським гомоном, що долинав з яскраво освітлених дверей крамниць. Це місто сповнювалось життя, і це життя не було замкнене в стінах домівок, а вихлюпувалось на вулиці навіть у таку погоду. Міцні кам’яні вежі-будинки, високі могили з гостроколом телевізійних антен ще не дивились тут зневажливо на поселення мертвих, як це буває в англійських містечках. Роджер завернув за ріг, і валлійська мова завирувала навколо нього. Хіба ці люди не знають, що їх офіційно класифіковано як анахронізм? Хто, зрештою, дав їм право і далі жити на землі?

Коли Роджер на хвилі п’яної відваги ступив через поріг пивнички, Герет сидів там, де й учора,— очевидно, то було його постійне місце. «Знову напився»,— осудливо подумав Роджер. Чи він спивається? Невже він тепер ніколи не зможе прийняти ніякого виклику, не зможе взятись за досліджування ніякої нової ситуації без допомоги спиртного? «Гаразд, гаразд,— спробував він заспокоїти своє сумління.— Якщо те, що я надумав, витанцюється, то пити я кипу».

Він відважно сів поряд з Геретом, який повернув до нього свого гачкуватого носа й глянув з глибини очних западин.

— Можна з вами поговорити?

— Давайте.

— Вип’єте для початку?

Герет заперечливо похитав головою:

— О десятій їду нагору, та я вже й випив свою норму. До того ж не треба забувати, що мене можуть змусити дихнути в склянку.

— Ну так от, я прийшов дещо спитати у вас,— промовив Роджер.— Ось що: чи не потрібен вам помічник?

— Помічник? — луною відгукнувся Герет, наче ніколи раніше не чув цього слова.

— Без платні,— квапливо додав Роджер.

Герет довго мовчав, потім спитав:

— А хто хоче знати, чи потрібен мені помічник?

— Я. Розумієте, тут така ситуація. Я пробуду в цих місцях кілька тижнів, можливо, навіть місяців, і вивчатиму валлійську мову. Для самоосвіти. Це мій фах — мови. Мені конче треба вивчити валлійську, тому я взяв відпустку і приїхав сюди. У мене є трохи грошей, на які я тим часом житиму. Працювати заради заробітку я по маю необхідності. Але мені потрібне щось таке, що дало б можливість спілкуватися з людьми, які розмовляють по-валлійському. Тепер розумієте? — Роджер сам відчував, що лицемірить, говорить нещиро, коли не бреше, даючи таке багатослівне і спрощене пояснення справжніх причин, якими він керувався. Та й хіба Герета обов’язково повинні цікавити всі ці подробиці? Не треба жувати жуйку, бо він просто перестане слухати.— Отож я й подумав, чи не могли б ви, як би це висловитись, використати мене. Взяти на тимчасову посаду,— додав він, невиразно відчуваючи, що трохи жаргону з біржі праці не завадить.

Герет довго дивився Роджерові в очі, даючи зрозуміти йому, що ця зметана на живу нитку історія не справила на нього ніякого враження. Нарешті спитав:

— Як же ви збираєтесь допомагати мені?

— Як вам треба, так і допомагатиму. Хоч би на автобусі.

Герет узяв зі столу порожній кухоль, уважно роздивився його й поставив на місце.

— На автобусі я завжди сам давав собі раду:

— Ну,— обережне промовив Роджер,— людина часом може дозволити собі скористатися з невеличкої допомоги.

— Передусім,— сказав Герет,— я хотів би дізнатися про вас трохи більше. Я ж не знаю, хто ви, чим займаєтесь.

— За фахом,— швидко відповів Роджер,— я філолог. Вивчаю мови. Написав монографію про перетворення умляутних варіантів в умляути і алофони в скандінавських мовах. Не одружений, але не тому, що не хотів, а тому, що все життя доглядав брата. Він був каліка й не міг сам подбати про себе, а батьки наші померли. Я не міг покинути його напризволяще і не міг знайти дівчину, яка погодилась би вийти за непе заміж і жити під одним дахом з ним. Кілька тижнів тому мій брат помер, я замкнув нашу квартиру в Лондоні й приїхав сюди. Працюю в університеті — там мені дали відпустку на семестр, але якщо я захочу продовжити її ще на один семестр, то мені дозволять. Роботи для мене там не дуже багато. Може статися, що мене взагалі назад не візьмуть, але якщо я добре оволодію валлійською мовою, то зможу знайти роботу десь-інде. Ось вам моя curriculum vitae (Коротка біографія (лат.)).