Джон Уейн - Зима у горах

— Непогані успіхи,— незворушно відказав Айво.— Ще трохи — і вас уже зможуть взяти учителем.

Приятелі протиснулись у двері й вийшли на площу. Чи помітив Герет, як Айво поставив Роджера на місце? Мабуть, ні. Обличчя в цього було ділове й заклопотане.

— Я вже бачився з місіс Опорою Джонс,— сказав він,— Вона буде вдома, коли ми повернемося рейсом о пів на одинадцяту. Я відведу вас до неї.

Герет обіцяв познайомити Роджера з розкладом руху, але це, очевидно, був евфемізм, який означав, що Герет бере його на роботу. Геретів концерн не належав до тих, які вивішують виготовлені в друкарні розклади руху. Наскільки Роджер зрозумів, Герет не мав навіть папірця з надрукованим на машинці розкладом. Слід просто запам’ятати те, що Герет пояснить йому усно.

— Нам треба пристосовуватись до того, чого хочуть люди, чи не так? — (Філолог Роджер відзначив подумки, що це «чи не так» — точнісінький еквівалент французького «n’est — ce pas» (Чи не так (франц.)) його місцеві жителі вживали, коли розмовляли по-англійському, отже, слід спробувати впіймати подібний зворот і у валлійській мові).— Вранці веземо вниз тих, хто їде на роботу, а також дітей у школу. Назад нагору вирушаємо о пів на одинадцяту — цим рейсом мало хто їде, хіба що кілька жінок, які рано зробили покупки, але ми повинні повернутися в Лланкрвіс, тому що об одинадцятій треба везти людей униз. У цей час майже всі жінки їдуть по крамницях, а о дванадцятій ми їх веземо назад, щоб вони встигли зготувати обід з того, що куплять. О дванадцятій тридцять знову вниз, після чого ми вільні до чверті на п’яту, коли веземо нагору школярів, потім, о п’ятій, знову вниз і о п’ятій сорок п’ять — нагору, автобус цього разу повнісінький, бо всі повертаються з роботи. О сьомій годині їдемо вниз (Роджер трохи зніяковів: саме цей рейс він недавно зірвав) і стоїмо аж до десятої, а тоді повертаємося нагору.

Все це Герет охоче пояснив Роджерові в кафе на площі, поки вони сиділи за порожніми чашками і чекали десятої тридцять, щоб вирушити в Лланкрвіс. Слухаючи потік прозаїчних подробиць, Роджер відчував піднесення, ніби вдихав кисень. Це означало, що Герет прийняв його. Вчора за весь довгий день Герет так і не визнав за потрібне ознайомити його з усім розкладом руху — просто після кожного рейсу казав, коли буде наступний. Тепер вони стали товаришами по роботі.

В майже порожньому автобусі вони з гуркотом прикотили в Лланкрвіс, і Герет запропонував Роджеру відвести, його до місіс Опори Джонс. Залишивши автобус віддавати тепло мотора чистому вранішньому повітрю, вони трохи спустилися схилом гори. Парадні двері будиночка місіс Опори Джонс були пофарбовані в коричневий колір і вели до її половили, а бічні, зелені,—в ту частину будинку, що призначалася для пожильців. Після смерті містера Опори Джонса його дружина переобладнала будинок так, щоб дві кімнати з кухнею і ванною, які вона здавала приїжджим, були ізольовані; ці кімнати виходили вікнами на Ірландське море і мали газовий лічильник, що відпускав газ, коли в нього кидали монети. Скрізь панував цілковитий порядок, на переобладнання місіс Опора Джонс витратила чималу суму із передбачливо накопичених покійним містером Опорою Джонсом заощаджень, але тепер літо скінчилось і помешкання стояло порожнє. Усе це Герет розповів Роджерові по дорозі до коричневих дверей. Коли Герет постукав, місіс Опора Джонс зразу ж йому відчинила, ніби сиділа за дверима навпочіпки й виглядала їх крізь щілину поштової скриньки. Вона була схожа на дику куріпку з тих, які водяться на вересових пустищах: маленька, миршава, метка й зірка.

Вони обмінялися привітаннями, місіс Опора Джонс вийшла за поріг, звідкись видобула ключ і ввела їх до будинку, але вже через зелені двері. Маленька квартирка, де влітку мешкали приїжджі, була охайна й безлика, в ній стояли безликі меблі, вигляд яких ніби свідчив про те, що вони ніколи не належали комусь особисто, а були придбані десь на розпродажу — для умеблювання кімнати саме такого призначення. І хоч найсильнішим від помешкання було враження, ніби це не людська оселя, а просто місце поширення чи проживання якогось певного біологічного виду, яке годі й думати перетворити бодай на подобу домашнього вогнища, Роджер відразу ж зрозумів, що найме його.

— В сезон я беру за це п’ять гіней на тиждень,— сказала місіс Опора Джонс, яка зразу ж зупинилась, переступивши поріг.

— Але ж тепер не сезон,— зауважив Герет.

— Я, певна річ, трохи скину,— відповіла місіс Опора Джонс.