Джон Уейн - Зима у горах

Він став у неї на дорозі й чекав. Вона ще здаля всміхнулася йому: вони, безумовно, друзі, він перебував у неї на гарному рахунку.

— Добридень, Роджере.

— Добридень, Райанон. Яка ви сьогодні чарівна.

— Лестощі не поможуть,— сказала вона,— але слухати приємно. Скажіть ще щось таке.

— Ці слова вихопились у мене несамохіть. Цього ранку мене оточує тільки прекрасне. Море, небо, білосніжність цих горбів. Гляньте лишень, гори ніби висять у повітрі, бо знизу їх огорнув туман, а вершини чисті. А які хмари! І на довершення з’являєтесь ви. Чого ж бажати ще...

— Бракує тільки Ділвінового літачка,— сказала вона з незворушним виразом.

— Не треба.— Він скривився.— Дайте мені забути про втрати.

— До речі, про втрати,— сказала вона.— Ваші автобусні справи, видно, кепські.

— Авжеж, забагато снігу,— ухильно відповів він.

— Атож, снігу,— погодилася Райанон.— Але справа не тільки в ньому. Я дещо чула. Про те, що на Герета напали.

— І на мене.

— Що? І на вас?

— Спробували були, але мені допомогли й нагнали їх.

— То я рада, що зустріла вас,— сказала вона.— Я навіть збиралася передати вам записку, тільки не було коли добиратися до вашої каплиці.

Роджер уявив собі, як Райанон стукає в двері каплиці і як їх відчиняє Дженні. Йому навіть стало трохи шкода, що тепер цього не трапиться. Це підвищило б його шанси у сексуальному плані.

— І що ж мало бути в записці? — спитав він.

— Завтра,— відповіла вона,— все піде своїм звичаєм. Сюди вже вийшли снігоочисники, вони будуть тут сьогодні після обіду, десь годині о п’ятій. Я чула, як про це говорив у барі дорожній інспектор. Ви розумієте, що це для вас означає.

— Це означає,—повільно проказав він,—що Геретів автобус міг би вийти на маршрут, тільки цього не буде, бо Герету зламали руку.

— Автобус завтра вийде на маршрут, тільки не Геретів. Це буде машина Діка Шарпа. Він знає, що дороги розчистять, і випустить свій автобус у рейс о восьмій ранку.

— Але не випустить шофера,— сказав Роджер.— Того хлопця, який досі працював у нього. Його не буде, я точно знаю.

— Так, не буде. Автобус поведе інший, той, що раніше був кондуктором.

— Звідки ви знаєте?

— Не має значення, звідки. Я знаю все, пора б уже це зрозуміти.

— Люба Райанон,— сказав він,— я певен, що ви все знаєте.

— Я не знаю лише одного,— докинула вона,— як ви там у каплиці даєте собі раду сам-один?

Що це, промацування? Чи не дійшли до неї чутки, що там Дженні? Чи вона справді переймається його тяжкою самотністю серед засніжених гір?

— Ви робите мені ласку, згадуючи інколи про мене,— сказав він,— Але в усьому, що зі мною трапляється, винен я сам.

— Щодо цього я не маю сумнівів,— весело погодилася вона.

— Якщо ви так переживаєте за мене,— сказав Роджер,— то провідайте мене. Принесіть мені сонячне сяйво вашої посмішки.

Сонячного сяйва там вистачає і без мене,'— ущипливо мовила Райанон.— Я просто хотіла застерегти вас. Автобус Діка Шарпа буде тут завтра, і наш знайомий збирається тримати його на цьому маршруті, аж поки Геретові послуги вже нікому не будуть потрібні, навіть коли він знову зможе сісти за кермо.

— Розумію.

— Не знаю, чим ви можете тут зарадити, але...

— Можемо. А тепер скажіть, Райанон, ви збираєтесь їхати завтра до міста рейсом о восьмій п’ятнадцять?

— Я? Ні, не збираюсь. Я їду до Карвеная сьогодні ввечері. Просто заскочила додому дещо взяти. Нагодилася попутна машина, то я й приїхала. Щиро кажучи, мені зараз слід бути в готелі, та...

— Гаразд,— сказав він,— Бо якби ви хотіли їхати завтра вранці, я застеріг би вас від цього.

— А то чому? Хіба щось має ста...

— Більше я нічого сказати не можу. Комусь іншому я й цього не сказав би. Але я знаю, що ви мовчатимете, як могила.

— Зрозуміла річ, але мені цікаво.

— Я справді нічого зараз не можу вам сказати. Просто ми маємо один задум і завтра вранці здійснимо його.

— Ми? Ви з Геретом?

— Герет, я й ще двоє. Наша, можна сказати, команда. Бачите, навіть у нас є друзі,— з гордістю додав він.

— Авжеж, є. Я теж до них належу. І тільки щойно повідомила вам важливі новини.

— Таки важливі, люба моя,— сказав він.— І тому я люблю вас ще дужче, якщо це взагалі можливо. І дуже хотів би чимось віддячити вам.

Райанон витлумачила останні слова Роджера точнісінько так, як йому й хотілось, і, насварившись на нього пальцем, пішла своєю дорогою. А Роджер, враз посерйознішавши, вирішив відкласти відвідини крамниць і насамперед повідомити новини Герету. Сковзаючи і спотикаючись, він щодуху подався до будиночка біля підніжжя сланцевого відвалу, де й знайшов Герета — той знічев’я сидів біля каміна, що ледь жеврів, а мати на своєму звичному місці терпляче схилилась до радіоприймача, слухаючи його заспокійливе бурмотіння. У Герета був пригнічений вигляд — бездіяльність і нудьга вже почали свою руйнівну роботу, але, почувши про снігоочисники, він пожвавішав.