Михайло Івасько - Дев’ять кроків назустріч вітру

Вона організувала багато зустрічей на тему БАСу, на деякі запрошувала Бенедикта. Він любив туди ходити, навіть коли йому було вже геть погано. Там він розказував про свою хворобу. Звісно, він сам до кінця всього не знав, але розповідав те, що вже пережив. Руту дивувала його спокійна мова на такі теми, але вона раділа і навіть пишалася тим, що хлопець настільки мужньо все переносить і ділиться страшним досвідом з іншими людьми.

«Рута Кулакова повертається», «У листопаді відбудеться презентація нового альбому Рути Кулакової», «Альбом Рути Кулакової «Моменти» написав хлопець із захворюванням БАС», «Рута Кулакова написала музику на слова хворого на БАС хлопця!» — такі заголовки в листопаді були всюди. Вона колись правду сказала, що життя хлопця зміниться. Потроху він ставав відомою людиною.

Того дня, коли Рута мала презентувати альбом, у Бенедикта стався напад. Хлопець прокинувся посеред ночі, хапаючи ротом повітря. Хлопець страшенно злякався. Так само як і Анна, котра дрімала поряд і мусила все це бачити. Його відвезли в лікарню, обстежили, зробили купу уколів.

Лікарка Наталя Чернушич повідомила, що в хлопця ускладнення, якась інфекція в районі шиї. Та хлопець і без неї знав, що все погано, бо відчував, як його тіло здається ще швидше, ніж до цього. Йому останнім часом ставало тяжко рухати руками, а після нічного нападу три пальці на лівій руці дивно зігнулися і посіпувалися — він зрозумів, що втратив їх уже назавжди.

Після того як він потрапив того дня до лікарні, час для нього пришвидшився. Його життя дійсно стало потоком окремих моментів. Веселих, романтичних і навіть страшних.

Це було зовсім не таке світле вмирання, про яке він вичитував у книжках. Воно було гидке.

— І що ця інфекція змінює? — запитав у лікарки Бенедикт після всіх лікарняних процедур.

— Що тобі буде важче, — відповіла Наталя.

Збоку сиділа Анна і дивилась на це все порожнім поглядом.

— Важче? Погляньте на мою руку! — мовив він, показуючи лікарці сіпаючі пальці. Вона нічого не відповідала. — Я зможу сьогодні покинути лікарню? Я хочу бути на презентації своїх пісень.

— Звісно, — кивнула лікарка. — Ти зможеш усе, що захочеш. Просто тобі доведеться бути обережнішим.

— Я й так обережний.

— Ти молодець. Кілька годин ми ще за тобою подивимось, а потім можеш іти.

Лікарка вийшла, а Анна піднялась, ніби теж хотіла йти.

— Ти йдеш кудись?

— Так, — глухо відповіла вона. — Усе так швидко відбувається, Бенедикте. Мені треба побути на самоті. Я зателефоную Лізі, Пилипу і Максу, щоб прийшли посиділи з тобою.

Він нічого не відповідав, просто дивився, як кохана покидає палату. Йому було важко, але він не міг і уявити, через що проходить вона. Він картав себе за все, що вона повинна була терпіти. Усе, чим він міг їй допомогти, — так це давати побути на самоті, без зайвих запитань.

Потім прийшли Ліза, Пилип і Макс і забрали його додому, але Анни там не було.

Попри те що друзі заспокоювали Бенедикта тим, що Анна разом з Рутою вже в клубі, де проходитиме презентація альбому, хлопець почувався спустошеним. Йому було дивно їхати туди без неї, навіть якщо вона й дійсно там його чекає і буде підтримувати. Це був його тріумф — він хотів його ділити з коханою.

Бенедикт дуже боявся. Він боявся кожної зміни у своєму організмі. Він навіть уявити не міг того, що з ним зараз відбувається. Він не здавався лише заради мистецтва. Заради сьогоднішньої презентації, заради своєї збірки. І, безсумнівно, він не здавався через Анну.

Коли вони приїхали в клуб і Бенедикт пересів з машини у крісло, їх одразу оточили журналісти, спалахи фотокамер і запитання. Таня з Бенедиктовими друзями розганяла їх, як тільки могла. Це дивувало хлопця і водночас тішило. Він досяг того, чого бажав усе життя, — його талант помітили, ним зацікавилися. Тепер лишилось їх усіх змусити звернути увагу на хворобу. Здається, він саме тоді, коли пропихався серед натовп у клуб, заприсягся собі, що перед тим, як померти, приверне увагу суспільства до проблем, які сам проживав.

У клубі були десятки людей. Усі чекали на нові пісні Рути Кулакової, кричали і раділи. Охоронці провели друзів у відведене спеціально для них місце перед сценою. На сцені поки нічого і нікого не було, окрім чорного фортепіано й музикантів.

— Де Анна? — спитав Бенедикт. — Чому її тут немає?

— Це сюрприз, — промовила Таня. — Поки про це не думай! Просто насолоджуйся концертом, добре? Без тебе всього цього не було б.