Анатолій Дністровий - Сніданок на снігу

Дракула фиркнула, різко розвернулася й гримнула дверима.

З Бультер’єром ситуація виникла трішки простіша, дізнавшись від Дракули про несподіваний поворот подій, вона сама прийшла до Ігоря Матвійовича й запитала про доручення. Завідувач відділу усміхнувся й доручив їй підготувати моніторинг рішень органів влади різних рівнів у царині науки за поточний рік. Бультер’єр так само переполошилася, але більше від слова «моніторинг».

Через місяць Дракула здала свій текст незрозуміло про що, який не був схожим ні на аналітичну записку, ні на жоден інший жанр. Так само Бультер’єр — ця жіночка скинула на робочу електронну пошту Ігоря Матвійовича з десяток посилань на урядовий портал і портали кількох міністерств із приписом «там є декілька положень і програм». Ігор Матвійович моментально викликав двох молодих співробітників і передоручив доручення Дракули і Бультер’єра з дедлайном — три дні. Через три дні в нього на столі лежала добротна аналітична записка та моніторинг. Він викликав Дракулу та Бультер’єра і запропонував цим жіночкам зробити звіт за зроблену місячну роботу.

Дракула знову показала кігті:

— На якій підставі ви вимагаєте в мене звіт?

— Це обумовлено в посадових інструкціях. Прочитати? Вони в мене є роздруковані… — усміхнувся він.

— Ні, дякую.

Завідувач відділу показав їм, як би мали виглядати документи, яких вони не змогли підготувати. Бультер’єр гортала вісімнадцятисторінковий моніторинг, зроблений молодим спеціалістом, який лише рік працював після закінчення університету, а Дракула гортала семисторінкову аналітичну записку і її бліде лице знову наливалося кров’ю. Вона гнівно прошипіла, що ми сюди прийшли на державну службу, а не писати якісь дурні моніторинги та аналітичні записки. Після цього вони більше з ним не віталися й поводилися так, ніби його не існує. Вони ігнорували засідання відділу, а коли завідувач заходив у кабінет, де сидів увесь підрозділ, демонстративно вставали й виходили.

Генеральські тьотки влаштовували істерику, коли отримували зарплату. Вони оскаженіло накидалися на завідувача відділу з криками, чого їм мало нарахували, чого нема надбавок і премій, як у інших співробітників. Ігор Матвійович лише співчутливо розводив руками і відповідав, що інші співробітники працюють, у них є значні досягнення, результати їхньої праці відомі керівництву, а роздавати премії та надбавки за незрозуміло які «високі досягнення» — це не в його компетенції, і що він не має права розтринькувати бюджетні кошти не за призначенням, бо це, по-перше, неморально, а по-друге, незаконно. Бультер’єр і Дракула вилетіли із його кабінету, немов ошпарені. Тиждень їх ніхто не бачив, навіть жодних чуток про них не було. Заклопотаний директор пообіцяв, що ситуацію вирішить. Невдовзі генеральських тьоток із відділу прибрали і перевели в інший підрозділ, але формально вони числилися у відділі й надалі.

Полегшенню колективу не було меж. Усі сміялися, згадували про генеральських тьоток і щиро з них кепкували. Бультер’єр і Дракула переїхали зі своїми пожитками на інший поверх, при зустрічі з працівниками відділу вони не віталися і дивилися на них, ніби крізь скло. Завідувач відділу сказав, що ми все одно занесемо їх у наш славний календар, адже й вони — частина нашої героїчної трудової історії.

Невдовзі, через місяців сім-вісім, так само несподівано їм на голову звалилася мовчазна літня жіночка. Коли директор завів про неї мову, то аж розсміявся, розуміючи весь абсурд ситуації. Жіночку прийняли мужньо і з розумінням, натякнули — щоб не каламутила воду. Це була Оксана Георгіївна, до якої згодом приклеїлося прізвисько «Я-нє-такая-я-жду-трамвая». Оксана Георгіївна була дуже тихою, неконфліктною та привітною людиною, вона ніколи не показувала ініціативу, але з турботою й теплом ставилася до інших співробітників. У неї була маленька слабкість — вона страшенно любила поезію і на її робочому столі стояли томики російських поетів Срібної доби, а також Володимира Сосюри і Максима Рильського. Коли в неї запитували, то її реакція була трохи меланхолійно-автистичною, ніби її силоміць виривали з невідомого й незримого світу, в якому вона щойно перебувала думками і не хотіла його покидати. За це їй і дали відповідне прізвисько. Коли про неї дізналися Бультер’єр і Дракула, то відразу почали набиватися їй у подружки, певно, намагаючись долучити її до своїх пліток, які вони й надалі розпускали про відділ. Але ця жіночка залишилася байдужою до цих ініціатив і невдовзі її залишили в спокої.