Анатолій Дністровий - Сніданок на снігу

Софійка Омельянчик також захопилася Деном Розенкранцом. Щоправда, старшокурсниця Марта, з якою вона познайомилася в бібліотеці і заприятелювала, вислухавши дифірамби Софійки на адресу викладача, скептично посміхнулася й сказала, що він не той, за кого себе видає, і весь його трьоп про фемінізм і все інше — награне, щоб подобатися наївним дурепам. Софійка спалахнула і навіть трохи посварилася з Мартою, вони більше до цієї теми не поверталися, але кожен залишився при своїй думці. Вона настільки затамувала образу на подругу, що довго з нею не спілкувалася, прохолодні й напружені стосунки між подругами ставали настільки нестерпними, що на них звертали увагу їхні спільні знайомі.

Софійка Омельянчик іноді заздрила своїм подругам, які часто ходили з Деном на каву або ж у паб — випити пива з кунжутом, горішками чи смаженими кільцями цибулі. Вона уважно слухала їхні захоплені розповіді про нього, деякі з її подруг були в нього закохані, намагалися фліртувати з ним, дуже часто про нього згадували, цитували його вислови, любили розповідати про їхні зустрічі і навіть обговорювали плітки, які стосувалися приватного життя викладача. Одне слово — він був справжня зірка факультету й вигідно вирізнявся на тлі викладачів старшого покоління, трохи втомлених, засмиканих, дратівливих, які були не лише нецікавими, а й безнадійно ретроградними.

Софійка пригадує, як на День студента вона пішла з близькими подругами, переважно однокурсницями, в один із пабів біля університету. Тоді веселою дівочою компанією вони там напилися текіли і в них усіх від радощів і збудження розплелися язики й фантазії. Особливо відзначилася Маріанна зі старшого курсу, яка вже до пабу була трохи під мухою — в рекламній конторі, де підзаробляла після навчання, вітала з днем народженням співробітницю, а текіла зробила її ще веселішою.

— Ах, дєвочки, я його так хочу, що це просто триндець, — сказала вона, і всі залилися сміхом.

До контркультурних вибриків і жартів Маріанни усі вже звикли, але й були такі, особливо з молодших курсів, які подібне чули вперше і дивувалися.

— Він одружений, — нагадала одна з таких.

— А в одружених більше не стоїть? — запитала буха Маріанна і знову вибухнула сміхом.

Дівчата розреготалися, а Маріанна, закуривши тонку довгу цигарку, поставила лікті на стіл, збуджено жестикулювала й продовжувала:

— Я ж не збираюся його забирати. Тільки покористуюся і все. Я ж розумію, що Денис Олегович — попри те, що фемініст і ліберал, — чудовий сім’янин і завжди вчасно приходить додому. Хоча в нашому місті нема де особливо розгулятися.

— Ну, сім’я — це вже пережиток. Концентраційний табір для тих, хто стомився жити, — підхопила інша з бухих подруг.

— Так! Маро, забирай його! Забирай! — вигукнула ще інша.

Дівчата знову голосно засміялися, а потім несподівано звернули увагу на Софійку, чого це вона постійно мовчить і ніяк не доп’є свою мінеральну воду.

— Ану, давай, розказуй нам про свої сексуальні фантазії! У тебе є сексуальні фантазії щодо Дениса Олеговича? — і весь стіл знову вибухнув реготом і вчепився до неї з іншими іронічними запитаннями.

Софійка знітилася, несміливо усміхнулася й зізналася, що писатиме в нього курсову роботу. Дівчата знову голосно зареготали. Офіціант приніс другу пляшку текіли, лимони, помідори-чері й соки.

— Це тепер так називається — писати курсову роботу. Оце так сексуальна фантазія! — Маріанна від сміху аж сповзла під стіл, і її ледве впіймали за руки.

— Колеги, з’явилося дуже блискуче дослідження… — почала імітувати голос Дена інша подруга, від чого дівчата знову залилися реготом. — Колеги, декого з вас я так мрію… ха-ха-ха, побачити знову, ха-ха-ха.

Софійка дивилася на них бухих і кисло усміхалася, оскільки вона не вживала алкоголь, то завжди почувалася трохи незручно, коли сиділа за одним столом із захмелілими.

— То кажеш — будеш писати в нього курсову? — вже іншим, спокійнішим тоном промовила Маріанна. Вона подивилася своїм каламутним поглядом в очі Софійки. Бліде обличчя Маріанни посерйознішало, але вона, ніби згадавши щось приємне, миттю усміхнулася, оголивши білі рівні зуби, й по-сестринському обійняла Софійку. — Він любить висіти в «Чотирьох тузах» або в «Самотньому бізоні», а там є окремі кабінетики, — прошепотіла вона, миттю відсторонилася від Софійки й пішла, не попрощавшись.

Софійка дивилася, як вона сіла в біле таксі, зачинила дверцята й помахала їй через вікно на прощання. Омельянчик також підняла руку й помахала вслід, хоча ніяк не могла дотямити, що та намагалася їй сказати.