Анатолій Дністровий - Сніданок на снігу

— Скажи, що нам ще їхати хвилин зо двадцять, — сказав Данило.

— Рома сказав, що якщо запізнимося, то стейки сома вони з’їдять самі.

— На здоров’я, — усміхнувся він дружині і натиснув на газ.

Коли вони приїхали на базу, вже стемніло. Данило поставив машину і серед дерев’яних альтанок зі стрімким конусоподібним дахом вони почали шукати своїх друзів. Усюди шуміли компанії, горіли мангали, смажили шашлики. Вони знайшли свою альтанку вдалині, біля потічка. Данило розпізнав худорлявий силует Роми та його подруги Мар’яни. Вони обнялися, і Рома похвалився, що якраз зарядив барбекю стейками сома. Дівчата курили і розмовляли про своє, а Данило з Ромою пили пляшкове пиво і говорили про машини. Потім, коли сіли за стіл, хлопці налили дівчатам прохолодне італійське біле вино, а собі віскі. Рома виправдовувався через те, що забув наморозити лід до віскі, але напої все одно були прохолодними — пляшки лежали в потічку.

Данило переважно мовчав і лише посміхався від жартів друзів і дружини.

— Що це з ним? — здивовано запитав Рома.

— Він розказав мені про праву ногу роду Гойциків, — сказала Ксеня.

— Страшна історія, — сказав Рома, — мало хто в це вірить.

— Але це фантастично!

— Це правда.

Сипалися тости за тостами, а коли всі конкретно захмеліли, Рома запропонував тост, щоб права нога Данила була завжди при ньому. Данило здригнувся. А Ксеня голосно засміялася. Потім вони розійшлися по своїх номерах, Ксеня прийняла душ і лягла, а Данило курив на балконі і думав про долину річки Ізонцо. Він загасив недопалок у чорну кам’яну попільничку і пішов спати.

Наступного дня за сніданком, коли Рома і Мар’яна ще спали, Ксеня намастила масло на грінки, почистила декілька варених курячих яєць, задумано поглянула на нього і сказала:

— Я тепер нарешті багато чого розумію.

— Що саме? — запитав Данило, п’ючи каву й переглядаючи у смартфоні стрічку новин.

— Я розумію твою поведінку, — усміхнулася вона.

— І яка моя поведінка?

— Ти дуже багато чого остерігаєшся.

— Усі люди чогось остерігаються, — відповів Данило, жуючи грінку, яйце та свіжий огірок.

— Ні, — задумано сказала Ксеня, — ти навмисне остерігаєшся ситуацій, які можуть створити небезпеку.

— Ксеню, — розсміявся Данило, — ну що ти собі понавигадувала?

— Це правда. Ти боїшся ситуацій, які можуть загрожувати твоїй праві нозі.

— Ксеню…

— А хіба не так? Ти мене возиш на гірські бази, а сам ніколи на лижі не ставав. Чому так? Ти добре знаєш відповідь. Так само ти ніколи не одягаєш ковзанів. Боїшся покалічитися. Це просто смішно.

Данило жував і усміхався.

— Чого ти минулого літа, коли ми були в тому готелі, купався тільки в басейні?

— Маєш рацію, — перебив він її, — я боявся заходити в море, щоб не наступити на якусь тварюку чи морського їжака, щоб не поранитися.

— От бачиш, — усміхнулася вона.

— А раптом від шипів почнеться гангрена і мені відріжуть ногу? Що ти будеш робити з безногим? — голосно засміявся Данило.

Прийшли бадьорі Рома і Мар’яна.

— А ви знову все про праву ногу? — запитав сонний Рома.

— Ромо, уявляєш, він усе життя всього боїться — боїться тих ситуацій, у яких може втрати ногу.

— Правильно робить! — серйозно сказав Рома й почав накладати собі в тарілку варені яйця, нарізку сиру й ковбаси, огірки й помідори.

— Я справді боюся, — сміючись сказав Данило, — боюся їздити в екзотичні країни, щоб не поранити ногу. Он, Артюр Рембо поранив ногу в Африці — і попав: відрізали через гангрену. Боюся їздити з друзями на кабана чи зайця, бо ще відстрелять ногу. Мене запрошували у сплав по Дністру — навіщо мені це? А раптом об підводний камінь я розтрощу праву ногу? Усі ці лижі, сноуборди, альпінізм — те саме. Я не ідіот, хочу прожити нормальною, здоровою людиною. А головне — двоногою істотою, як створив мене Господь.

— Але ж це забобон! — схвильовано сказала Ксеня.

— Ну і що з того? — знехотя запитав Данило.

— Усе життя собі у всьому відмовляти, бо можна втратити ногу! З цим постійно жити — це, це, я навіть не знаю… це просто жахливо! Але ж ногу можна втратити будь-де і будь-коли. Якщо це і справді доля — втратити ногу, як твої предки, тоді треба просто жити, бо від тебе нічого не залежить.

— Старий, твоя дружина має рацію, — сказав Рома, — якщо маєш втратити ногу, ти її втратиш, незалежно від обставин і заходів безпеки. Тому я би на твоєму місці сильно не парився, а жив собі на втіху. — Він голосно розреготався, аж присутні за іншими столиками звернули на нього увагу. — А якщо ти не повинен втратити свою ногу, то ти її не втратиш, навіть якщо стрибатимеш у горах, ніби в дупу підстрелений Рембо, ну, той, який Сильвестр Сталоне.