Надія Гуменюк - Коханий волоцюга

Здесь есть возможность читать онлайн «Надія Гуменюк - Коханий волоцюга» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Клуб Сімейного Дозвілля, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Коханий волоцюга: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Коханий волоцюга»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Вісім маленьких повістей про кохання. Вісім простих історій, що поцілять у саме серце, пройдуть наскрізь і залишать по собі спогади… Спогади про своє. Бо в кожного з нас є історія, переживши яку розумієш, що вже ніколи не будеш таким, як раніше. А якою вона була — запаморочливо щасливою чи пронизливо болісною або тою та іншою одночасно, — мабуть, не так уже й важливо. Важливо, що вона привела тебе до себе.

Коханий волоцюга — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Коханий волоцюга», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Дивак… Такий гарний костюм, єдина її обновка, а йому стару сукенку, вицвілу на сонці, подавай. І що ж то за портрет буде? Щоб потім все село сміялося з неї? Скажуть, не мала у що вбратися. А це ж портрет. Назавжди. Ні, вона не погодиться. Нізащо!

Він помітив її вагання.

— Мені головне — твоє обличчя. Розумієш? А та сукня добре відтінює очі. Вони ж у тебе… як волошки…

Якщо від того буде справді кращим обличчя… Якщо очі… Тоді що ж… Вона зітхнула. Зате дівчата від заздрощів умруть. І хай собі вмирають на здоров’я! Хай!

Першого разу все обійшлося добре. Після другого сеансу від мами добряче на горіхи перепало.

— Ти чого це шпаціруєш до того патлача городського? Га? Патрет? Який ще патрет? Нащо тобі той патрет? Як треба карточки, то Льонько сфотографує. Вберися і фотографуйся, скіко влізе. От і буде тобі патрет. Ти мені не викручуйся. Голови на плечах не маєш? Та ж той патлач тобі мало не в батьки годиться. Зведе з розуму, скрутить та й поїде, а нам хоч із села втікай. І хоч би чоловік путящий, а то безштанько якийсь — ходить у такому дранті вилинялому, що й перед людьми встид, не має, значиться, за що штани нормальні купити. Може, у нього і в городі ні кола, ні двора. Може, він такий же аркогольнік, як твій батько. Он як бринькають на гітарі та горланять по ночах його дружки-художники.

Ну як ти поясниш мамі, що оті «дрантяні» джинси — писк моди? Що довгі патли — це фішка така у художників. А гітара і чарка — це зовсім, зовсім різне. Грюкнула дверима і пішла. До нього. Хай після цього хоч уб’ють, але вона хоче на портрет.

Сукенку він таки намалював. І волошки. І старенькі капці. І запилюжену дорогу за плечима. І навіть причілок їхньої старенької хати з високою темною мальвою. Мама спеціально пішла до Будинку культури, щоб подивитися. Глянула — і слова не сказала: повернулася й вийшла. А вона дивилася і не впізнавала себе. Дорогу — так, і хату, і мальву на причілку, а от себе… Їй не дуже подобалася дівчина у старенькій сукенці і розтоптаних капцях, з оберемком волошок і великими синіми, як волошки, очима, у яких було щось таке… Ніби та дівчина збиралася обняти весь світ чи кидала виклик цілому світові…

Портрет він забрав із собою. Художники закінчили роботу і поїхали до міста. Це було вже у грудні. В селі без них стало так нудно, що хоч вовком вий. А перед Новим роком…

— Привіт, русалочко-лоскоталочко! Як життя? Як школа?

Вона ледь не впала на слизькій дорозі.

— А я тобі гонорар привіз.

— Що? — перепитала здивовано. — Який такий?..

— Гонорар. За картину. Мій… Тобто твій портрет на виставці перше місце зайняв. Мені премію дали. От я й вирішив, що треба з тобою поділитися. Недарма ж ти стільки вечорів позувала. І взагалі, якби не ти… Без тебе б точно не було ні портрета, ні премії.

Мама здивувалася: стільки грошей за якесь шмаровидло? Ти диви! Та на буряках цілу осінь треба гнутися, щоб стільки заробити… І вже не називала його патлачем. Сказала тільки, тяжко зітхнувши:

— І куди ти після школи? На учобу грошей нема. Якби ще батько як в інших. А то… Не просихає, аркогольнік. Як не з цього світу вже став. Он вітер ще перед морозами листок шиферу зірвав, снігу на горище намітає. Залатати треба. Кажу, а він як води в рот набрав. А весною дощі підуть. Бригадира просила прислати когось. Той тільки насміхається: «У хати хазяїн є». Хазяїн…

Богдан поїхав того ж дня. Обіцяв, що після випускного забере її до міста. Навіщо? А буде портрети з неї малювати, щоб на всіх виставках всі премії забрати. Та ні-ні, хай не лякається, це жарт — натурницею він її не зробить. А, скажімо, вчителькою малювання хотіла б стати? От і гаразд. Є в нього одна задумка і один добрий знайомий… А поки що хай вона налягає на уроки. Обов’язково треба мати добрі оцінки.

Вона не повірила. Але з того часу її як підмінили: до півночі сиділа за книжками, забула і про подружок, і про кіно, і про танці у клубі. Він її забере! Забере! З цієї просякнутої бурячанкою хати, від цих вічних сварок, від цієї бідності, від… Боженьку! Зроби так, щоб він не обдурив! Хай не обдурить! Хай!

Він не обманув. Приїхав за кілька днів після випускного і ще з одним художником — нібито подивитися, як там їхнє панно на стіні Будинку культури. Панно ще поблискувало фарбами. На Будинку культури, що цієї зими вперше простояв без опалення, висів замок: директорка приходить тільки під вечір, бібліотекарка — лише два рази на тиждень, бо її перевели на третину ставки і бібліотека більше зачинена, ніж відчинена. Колгоспу, що тріскається по швах, взагалі вже не до культури.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Коханий волоцюга»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Коханий волоцюга» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Надія Гуменюк - Вересові меди
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Танець білої тополі
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Енна. Дорога до себе
Надія Гуменюк
Астрід Ліндгрен - Расмус-волоцюга
Астрід Ліндгрен
Борис Гуменюк - Вірші з війни
Борис Гуменюк
Надія Гуменюк - Плач пересмішниці
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Корона на одну нiч
Надія Гуменюк
Оля Гуменюк - Потерянный
Оля Гуменюк
Надія Гуменюк - Дожити до весни
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Квіти на снігу
Надія Гуменюк
Отзывы о книге «Коханий волоцюга»

Обсуждение, отзывы о книге «Коханий волоцюга» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x