Надія Гуменюк - Коханий волоцюга

— Гала… — прошепотів чоловік і затулив обличчя долонями.

Пам’ять зробила стрибок довжиною у чверть століття.

У театрі — «капустник». Влаштували його у репетиційній залі — зсунули докупи кілька столів, виставили на них наїдки-напитки, донесли з адміністративного крила зо два десятки стільців. Зібралися переважно свої і жменька близьких до своїх. З нагоди чийогось напів’ювілею. Ні, не його. Точно не його. Здається, хореографові тридцять п’ять заокруглилось. Бо балериночки їхні аж надривалися, бідні, щоб догодити своєму худющому, але жилавому, як індійський йог, гуру. Тим більш що Сашик Савченко недавно втретє став холостяком і тепер, мов шкідливий котисько на припічку, видивлявся собі чергову порцію сметанки.

Раптом Натася Коцун, худенька дзиґа, схожа на підлітка, через що й заробила собі стійке амплуа травесті, ховаючи щось загорнуте у білий рушник, спритно кинулася до іменинника, налягла своїми напівоголеними маленькими персами на ліве плече Сашика і взялася робити якусь маніпуляцію з його рукою. Поки захмелілий балерун отямився, до руки вже було прив’язане березове поліно. Левко ще не втямив що й до чого, як двоє актрис повисли і на його руці, й за мить на ній, міцно припасований білим рушником з дрібненьким орнаментом, опинився ще один березовий реквізит з вистави, яку вони грали цього вечора.

Жартівниці схопили його за сорочку, витягли з-за стола, повели до Сашика, поставили поруч, і дівоча частина театральної трупи закружляла навколо них, весело пританцьовуючи та приспівуючи.

— Досить парубкувати! Пора пару вибирати! Кляніться, що за цей рік покінчите з цим ганебним гультяйським станом і станете добропорядними сімейними чоловіками! — суворо, як суддя вирок, промовила Натася.

— Кляніться! — вимогливо і погрозливо вигукнуло дівоцьке коло.

Левко відшукав поглядом Віку, змовницьки підморгнув до неї і підняв догори праву руку.

— Клянусь!

Авжеж, клятва була адресована їй. Віка усміхнулася. Ледь-ледь, самими кутиками повненьких темно-вишневих вуст. Вона не брала участі в цій грі, яку затіяла Натася. Натася? А таки Натася. Левко був у цьому впевнений на всі сто. Бо хто ж іще, крім Наталочки Коцун, міг згадати, що цього дня святкують Колодія й карають затятих холостяків? Вона ж до приходу в театр співала у фольклорному гурті. Але чи не заради Вікторії, своєї найближчої подруги, згадала? Чи не від її імені прозоро натякнула Левкові Терену, що його службовий роман непристойно затягнувся і пора б уже замінити романтичне воркування весіллям, скріпити штампом у свідоцтві про одруження і ще й тугенько зв’язати путами Гіменея, як оце щойно його руку зв’язали з березовим поліном?

Та Віка робить вигляд, що для неї самої все це так несподівано: здивовано поблискує чорними очима — мовляв, а я й не здогадувалася, що дівки таке втнуть. Чорноволоса, у чорній вечірній маленькій сукні а ля Коко Шанель, чорних мереживних рукавичках до ліктів, з макіяжем у стилі вамп, сидить на чільному місці за столом і тільки загадково усміхається, як Джоконда. І спробуй відгадай, що там насправді у її голівці. Актриса! І не просто актриса — прима…

— А тепер — штраф! Сплачуйте холостяцький штраф!

Натася — як реп’яшок. Від штанів відірвеш — до сорочки вчепиться. Левко поліз у нагрудну кишеню за грошима. Але вона хутко замахала руками.

— Тю на вас, Левку Івановичу! І ще три рази — тю-тю-тю! Хто ж це грошима холостяцький штраф платить? Де це таке чувано? Де це таке бачено? Треба виконати якесь бажання.

— Чиє?

— Наше. Дівоцьке. От Олександр Васильович затанцює нам гопака. А ви співайте. Співайте-співайте!

— Що саме?

— Романс. «Очі чорні»!

Ну Натася! Ну хитруля! Він знову глянув на Віку. Романс, як і клятва, також був для неї, чорноокої.

«Капустник» закінчувався показом мод — чи то сам іменинник, чи хтось з організаторів напів’ювілейної вечірки запросив дівчаток із модельної агенції. Найімовірніше, таки Савченко — це в його стилі. Левка вони не цікавили — терпіти не міг худющих «вішачків» із завченими до автоматизму рухами і застиглими обличчями. Він показав Вікторії на вихід і вислизнув із душної зали. Святкування продовжиться до ранку, Сашик добре постарався — на столах ще є що пити і є чим закусити, народ тільки розігрівся. А він зараз почекає Віку, викличе таксі, і вони — тю-тю звідси. Мабуть, справді треба вже щось вирішувати — три роки зустрічаються, звикли одне до одного. Дехто за цей час уже й одружитися і розлучитися встиг, а вони й досі у статусі закоханих Ромео і Джульєтти.