Надія Гуменюк - Коханий волоцюга

Здесь есть возможность читать онлайн «Надія Гуменюк - Коханий волоцюга» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Клуб Сімейного Дозвілля, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Коханий волоцюга: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Коханий волоцюга»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Вісім маленьких повістей про кохання. Вісім простих історій, що поцілять у саме серце, пройдуть наскрізь і залишать по собі спогади… Спогади про своє. Бо в кожного з нас є історія, переживши яку розумієш, що вже ніколи не будеш таким, як раніше. А якою вона була — запаморочливо щасливою чи пронизливо болісною або тою та іншою одночасно, — мабуть, не так уже й важливо. Важливо, що вона привела тебе до себе.

Коханий волоцюга — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Коханий волоцюга», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Я вчора надвечір приносила, так ви ж у «Трьох дубах»… заблудили. А сьогодні я вихідна. Йду від дядька Василя, думаю, скажу. Може ж, у вас і на хліб не зосталося, то підете на пошту і отримаєте. Але якщо вам не горить, то не йдіть — я завтра після обіду принесу.

Не горить… От повітруля цибата! Можна подумати, що її язикатий дядько Василь уже не виплескав, як Артист вчора перед компанією «Очі чорні» співав, а потім Калитку зображав. «Чия земля? — Калитчина!»… Семен Бахурів, що вже не менше Калитки наскупляв тієї земельки у селі, мало не просльозився. «Що то талант!» — сказав і поклав двадцятку. Але і двадцятка, і десятка, і одногривеники — все, що заробив за свої виступи, у шкалику й утопилося.

«Може, у вас і на хліб не зосталося»… Сердешна яка! Зосталося чи не зосталося, а за тим посланієм він не піде. Не піде — і все. Хай повертаються ті гроші туди, звідки прийшли. І хай той містер Ікс заткне їх собі в… Ну, куди хоче. Ті посланія уже все село на вуха поставили. Підслухав тут недавно, як молодиці теревенили. «Ви-те не знаєте, кумо, хто це нашому Артістові сістєматіческі переводи присилає?» «Не знаю. А ви-те, кумо, не відаєте, звідки?» «Відаю тіко, що не з України. Бо ж казала руда Зінка, що по міжнародній пошті, і не у гривнях, а в євриках. Ні адресу нема, ні фамілії. А сотка щомісяця — як штик». «Євриками, кажете? Мо’, він развєдчик який німецький чи англійський?» «Артіст — развєдчик? А клуб наш, значить, — засекречений об’єкт. То ж то він стоїть на замку стіко літ, щоб ніхто не знав, що в ньому сховано».

Хіхоньки та смішечки їм. Як це ще приватного нишпорку не найняли, щоб роздобув і в село доставив фото отого підпільного відправника грошей з «таємного розвідувального центру». Та щоб в анфас і профіль. Йому теж хотілося б глянути на те фото. А ще б краще — зустрітися віч-на-віч і сказати: «Хіба я тебе просив? У мене, знаєш, і своїх що «мазепівок», що «франклінів», що євриків — хоч греблю гати». От цього разу він не піде на пошту за переказом, і хай той містер Ікс так і подумає. Або ні — хай краще подумає, що він помер. От помер собі несподівано раб Божий Левко Терен, так і не доживши кілька років до законної пенсії, і тепер йому ніякі гроші не потрібні.

Уявив, як отой хтось, що вже півроку надсилає йому свої «тайні посланія», здивується, коли йому повернуть гроші з позначкою «Адресат вибув». А може, не тільки здивується. Хм… А що ж іще? Злякається? Засумує? Заплаче? Заридає? Він зупинився, хитро усміхнувся сам до себе (ач, як перехитрив містера Ікса!) і тільки тепер помітив, що вже підходить до пошти. Тю! Поки голова думала, ноги своє робили. Та коли ж це він встиг?! Ну й біс із ним. Оце ще раз візьме — і все, баста, фініта ля комедія. Чорт батька знає, хто це так таємно спонсорує його. І головне — за що? Нікому ж нібито й не дарував і в борг не давав. А як потім доведеться розплачуватися? Кажуть же, що безплатним буває тільки сир у мишоловці.

Потім… Коли ще те потім… Чи буде воно, оте потім? А жити ж якось треба вже й тепер. Зараз от розбагатіє на ще одне «посланіє», зайде до крамниці, купить хліба, печива, чаю, оселедчика, ні, краще хамси, бо оселедці дорогі — ніби то не океанські івасі, а справжня золота рибка у маринаді. Ну і, ясна річ, — пляшчину. Раз уже «вороні бог послав шматочок сиру», то й до сиру можна…

Воно б не зайве і вугілля чи брикету прикупити — поки працював у клубі, то сільрада забезпечувала, а тепер ні роботи, ні палива. Але можна буде на вирубці заробити трохи сухої деревини — скоро мороз попустить, і бригада піде до лісу. Тепло від дров хутчіше вивітрюється з хати, але він любить, як вони горять і як, згоряючи, пахнуть. Тоді флейта сама проситься до губ. Заплющиш очі, дмухнеш у неї — і душа аж на покуть злітає. Всідається там біля образа святої Марії з дитятком на руках і слухає, як він грає. Від вугілля ж, а тим більш від брикету — тяжкий дух. Краще вже холод, ніж він. Отож можна і не купувати — навіщо гроші марно тратити.

Тільки причинив двері пошти, а руда начальниця цибатої повітрулі ніби тільки його і виглядала.

— Заповнюйте, Івановичу, бланк і хутчіше до Петюні, ой-ой, звиняйте, до Петра Антоновича, сільського голови тобто. Діло він до вас якесь екстренне має. Я вже вам на мобілку сто разів телефонувала, але все — як у залізну рейку. Відключена вона у вас? Чи розрядилася? Чи, може, чого доброго, обміняли її по бартеру на… Ну, не важливо. Як будете брати — сто євро чи, як завше, у гривні перевести?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Коханий волоцюга»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Коханий волоцюга» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Надія Гуменюк - Вересові меди
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Танець білої тополі
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Енна. Дорога до себе
Надія Гуменюк
Астрід Ліндгрен - Расмус-волоцюга
Астрід Ліндгрен
Борис Гуменюк - Вірші з війни
Борис Гуменюк
Надія Гуменюк - Плач пересмішниці
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Корона на одну нiч
Надія Гуменюк
Оля Гуменюк - Потерянный
Оля Гуменюк
Надія Гуменюк - Дожити до весни
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Квіти на снігу
Надія Гуменюк
Отзывы о книге «Коханий волоцюга»

Обсуждение, отзывы о книге «Коханий волоцюга» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x