Надія Гуменюк - Коханий волоцюга

Здесь есть возможность читать онлайн «Надія Гуменюк - Коханий волоцюга» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Клуб Сімейного Дозвілля, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Коханий волоцюга: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Коханий волоцюга»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Вісім маленьких повістей про кохання. Вісім простих історій, що поцілять у саме серце, пройдуть наскрізь і залишать по собі спогади… Спогади про своє. Бо в кожного з нас є історія, переживши яку розумієш, що вже ніколи не будеш таким, як раніше. А якою вона була — запаморочливо щасливою чи пронизливо болісною або тою та іншою одночасно, — мабуть, не так уже й важливо. Важливо, що вона привела тебе до себе.

Коханий волоцюга — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Коханий волоцюга», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— А що мені в селі з чужою валютою робити?

— І правильно! Нате вам ваш еквівалент гривнями і не забудьте зайти до голови. Чуєте? Не забудьте!

Двері до голови — поруч, у цьому ж приміщенні, але через штахетний парканчик, що розділяє територію сільради і пошти. Левко задумався: заходити чи ні? Що доброго йому може запропонувати Петюня Пех? Повернутися до клубу? Так «вогнище культури» як згасло сім років тому, так і стоїть дубом. Хоча ні, не зовсім так. Тепер у нього два вікна вийнято з рамами і старими дошками забито, стіни облуплені, перед дверима — снігова кучугура, а з димаря — ані цівочки диму. А всередині… Падку мій, падку! Ще рік-два отак померзне будинок та й розсиплеться на порохно.

Мо’, вчора він щось учворив на п’яну голову у «Трьох дубах» і тепер Петюня буде промивати йому мізки? То хай краще в своїх поколупається. А йому ті промивальники вже в печінках сидять. Усе життя щось повчають та вимагають, забороняють та наставляють.

Він уже вийшов на дорогу і повернув у бік крамниці, як рудий Зінчин голосок так вереснув, наче за правий рукав смикнув.

— Івановичу, ви-те куди намилилися? Двері до сільради осьдечки!

— От витрішкувата, — сплюнув спересердя, але повернувся.

— А, це ви! Проходьте, проходьте, Левку Івановичу! — голос у голови такий, хоч замість цукерки на язик клади. Чи замість валідолу — під язик. — Як поживаєте? Чув, продовжуєте грати. Народ у захопленні. Що ж, артист — завжди артист, де б він не виступав. Як уже дав Бог талант… Шкода, що так вийшло з клубом і народним театром. Що поробиш — криза, як пишуть журналісти, фінанси співають романси. Може, нам з вами поки що драматичний гурток створити?

— При генделику, як філію «Трьох дубів»?

— Ну чого ж при генделику? — солодка патока голови переходить у кислинку. — Щось придумаємо. Скоро весна. Можна буде збиратися у клубі. А за літо зробимо ремонт. Я покличу молодь. Зберемося на толоку, гуртом попрацюємо. Може, район грошенят підкине.

— Ви вже сім років кличете, — не витримує Левко.

— Сім раз відмір — один відріж, — хитро вивертається голова.

То оце він, цей білобрисий вискочка, що в крісло голови вскочив раніше, ніж інститут закінчив, а тепер з усіх сил пнеться, щоб вище себе скочити, для того й покликав, щоб про клуб та драматичний гурток поговорити? Дивно, дуже дивно. Як кажуть, не той стиль. Але Петюня дивує ще більше.

— Ну, що буде літом, поживемо — побачимо. А от вже цієї неділі… Такий от сюрприз, Івановичу, — нас запрошено на святковий концерт. — Він витримав паузу. — А концерт не простий, а зірковий.

— Нас — це кого?

— Ну, і вас у тому числі. При чому, — Петюня багатозначно підняв вказівний палець, — особисто. З районного відділу культури так і сказали: «Особисто Левка Терена».

— І… кого я там не бачив?

— Якась артистка приїжджає, нібито навіть закордонна. Виступала вже у Львові, Ковелі, Луцьку. А тепер і до нас. Така от увага до скромного поліського району, така честь. То я що хочу попросити? Там усе районне керівництво буде. Приведіть себе, Левку Івановичу, в божеський вигляд — примарафетьтесь, костюмчик там, галстучка достаньте з шафи… Ну, ви ж пам’ятаєте, яким до нас приїхали? Таким франтом, що всі жінки умлівали і вслід зітхали. І головне — ні-ні, — Петюня тяжко зітхнув і провів долонею по короткій шиї, обмотаній клітчатим шарфом. — Попостіть трохи, а там після Різдвяного концерту і розговіємося. Сам пляшку поставлю.

— Ловлю на слові. А прізвище не назвете?

— Чиє?

— Ну, не своє ж — хто ж у селі не знає, що ви Пех.

— А-а-а, ви про зірку. Незвичне якесь. Ніби не слов’янське. Де… Дю… На дюшес похоже. Але не дюшес… Геть з голови вилетіло. Раніш я його точно не чув. Та й не до них мені, тепер своїх зірочок стільки мерехтить, що дай Боже пам’ять. А я танцями і співами якось не дуже й цікавлюсь. Мабуть, у дитинстві ведмідь на вухо наступив, а тепер клопотів усіляких що й не передихнути.

— Що не дуже, то не дуже. Ім’я теж чудне, не слов’янське, і з голови полетіло, як той боцюн у вирій?

— Ну чого ж. Ім’я пам’ятаю — Гала. Це вона запрошувала.

— Гала?

— Точно! Моя Люся ще сказала, що так порошок пральний називається. То готуйтеся, Левку Івановичу. Щоб мені до неділі — як штик: пострижений, поголений, напрасований. Я думаю, у свиті тої Гали хтось з ваших колишніх колег буде, через те й запрошення персональне. А може, чого доброго, і вас попросять поспівати? Га? А чого? У вас же, кажуть, голос, як у того… як його, дай Боже пам’яті… Бернса.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Коханий волоцюга»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Коханий волоцюга» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Надія Гуменюк - Вересові меди
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Танець білої тополі
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Енна. Дорога до себе
Надія Гуменюк
Астрід Ліндгрен - Расмус-волоцюга
Астрід Ліндгрен
Борис Гуменюк - Вірші з війни
Борис Гуменюк
Надія Гуменюк - Плач пересмішниці
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Корона на одну нiч
Надія Гуменюк
Оля Гуменюк - Потерянный
Оля Гуменюк
Надія Гуменюк - Дожити до весни
Надія Гуменюк
Надія Гуменюк - Квіти на снігу
Надія Гуменюк
Отзывы о книге «Коханий волоцюга»

Обсуждение, отзывы о книге «Коханий волоцюга» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x