Донна Тартт - Щиголь

Я спробував обережно випручатися з його обіймів.

— Знайду. А де зупинилися ви?

— На Зеедейку, у подруги.

— Біля Зеедейку, — уточнив Юрій, підводячись на ноги з люб’язним і дещо військовим виглядом. — З давніх-давен там китайський квартал.

— Адреса яка?

— Не пам’ятаю. Ти ж мене знаєш. Я не вмію запам’ятовувати точні адреси й усякі такі речі. Але, — Борис поляпав по кишені, — ми зустрінемось у твоєму готелі.

— Гаразд.

Коли ми жили у Веґасі й нам доводилося розлучатись (тікаючи від полісменів із повними кишенями накрадених товарів), мій дім завжди був місцем зустрічей.

— Отже, я тебе там знайду. І ти маєш мій номер, а я твій. Я зателефоную, коли щось довідаюсь. А зараз, — він ляснув мене розкритою долонею по потилиці, — перестань хвилюватися, Поттере! Не роби такого нещасного обличчя! Якщо ми програємо, дуже добре, якщо виграємо, також добре! Усе буде чудово. Ти знаєш, у якому напрямку треба йти? Он туди, а потім звернеш ліворуч, коли дійдеш до каналу Сінгел. Так, так, туди. Незабаром поговоримо.

Я звернув не в той бік, коли йшов до готелю, і кілька годин бездумно блукав між крамницями, що були прикрашені скляними кульками, і між сірими, туманними, наче вві сні, алеями з назвами, які годі вимовити, між позолоченими буддами й азіатськими візерунками, старими мапами, старими клавесинами, затуманеними крамницями сигарного кольору з фаянсовим посудом, келихами та стародавніми дрезденськими глеками. Сонце піднялось, і канали стали важкими й блискучими, дихати над ними тепер було легше. Пікірували й горлали чайки. Пробіг собака з живим крабом у зубах. Я стомився, у голові паморочилось, і мене опанувало таке відчуття, ніби я відокремився від себе й спостерігав за всім цим звідкись ізбоку, йдучи повз крамниці, в яких продаються цукерки, кава, старовинні іграшки та дельфтські кахлі ХІХ століття, старі дзеркала й срібло, що блищать у густому світлі коньячного кольору, оздоблені візерунками французькі шафи та столи у французькому придворному стилі, прикрашені такими опуклими різними гірляндами й диктовими панно, що Гобі задихнувся б від захвату, — власне кажучи, усе це туманне, приязне, культурне місто з його флористами, пекарнями та antiekhandels [195] Антикварні крамниці (нідерл.). нагадувало мені про Гобі не лише антикварним багатством, а й тому, що в ньому, як і в Гобі, відчувалася певна гармонійність, як у дитячій розмальованій книжці, де крамарі у фартухах підмітають підлогу, а смугасті кицьки дрімають на підвіконнях.

Тут багато чим можна було помилуватись, але я був надто опанований почуттями й виснажений, крім того, мені було дуже холодно. Нарешті, розпитавши дорогу в перехожих (рожевощоких домогосподарок із букетами квітів у руках, вкритих тютюновими плямами хіпі в окулярах у дротяній оправі), я знайшов шлях через мости над каналами та по вузьких, освітлених святковими вогнями вулицях до свого готелю, де негайно обміняв невелику суму доларів біля стійки реєстрації, піднявся, прийняв душ у ванній, прикрашеній опуклим склом та хитромудрими візерунками, своєрідним гібридом ар-нуво та мистецтва якогось крижаного далекого науково-фантастичного майбутнього, і завалився спати долілиць на ліжку — мене розбудив через кілька годин мобільний телефон, що підстрибував на столику біля ліжка, і це звичне стрекотіння на мить створило враження, що я перебуваю вдома.

— Поттере!

Я сів і потягся за окулярами.

— Ммм… — Я не опустив штор перед тим, як заснути, й відблиски каналу коливалися смугами на темній стелі.

— Що з тобою? Накурився? Тільки не кажи мені, що заходив у кофі-шоп?

— Та ні, я… — Я сонно роззирнувся навкруги — слухові віконця та балки, буфети і скісна стеля, а за вікном, коли я підвівся на ноги, потираючи потилицю, — освітлені мости через канали, що відкидають червоні відблиски на чорну воду.

— Гаразд, я підіймаюся. Ти, бува, не привів до себе дівку?

Щоб дійти до мого номера, треба було пройти певну відстань від стійки реєстрації й піднятися двома ліфтами, тому я неабияк здивувався, коли стук у двері пролунав майже відразу. Юрій скромно відійшов до вікна і став до нас спиною, тоді як Борис оглянув мене.

— Одягнися, — сказав він. Я був босий, у готельному халаті, волосся стояло сторчма, бо я ліг спати відразу після душу. — Тобі треба причепуритися. Піди зачешись і поголись.

Коли я повернувся з ванної (де залишив свій костюм висіти, щоб розгладилися складки), Борис критично стиснув губи: