Донна Тартт - Щиголь

— Я… — Я безнадійно роззирнувся навкруги.

— Про нас не турбуйся. Ми знайдемо тебе згодом.

— Гаразд, — сказав я, опановуючи себе.

Я залишив їх роздивлятися портрет Джона Адамса поблизу роздягальні, де вони чекали, коли місіс Дефріз здасть свою норкову шубу, і пішов блукати кімнатами, заповненими людьми, — проте я не впізнав там нікого, крім місіс Барбур, з якою мені зовсім не хотілося зустрітися; але вона побачила мене, перш ніж я встиг її проминути, і схопила за рукав. Вона стояла у дверях, тримаючи в руці келих джину з лаймом, а її атакував похмурий спритний старигань із темно-червоним обличчям, дзвінким голосом і пучками сивого волосся над кожним вухом.

— Ох, Медора, — казав він, відхиляючись назад на підборах. — Досі сама чарівність. Люба наша старушенція. Рідкісна й переконлива. А їй же скоро виповниться дев’яносто! Її родина, звичайно, найчистішого нью-йоркського походження, і вона любить завжди про це нагадувати — о, ви побачили б її, як вона поводиться з санітарами… — тут він дозволив собі поблажливо захихотіти, — це просто жахливо, моя люба, але й кумедно, принаймні, думаю, вам би теж так здалося… вони тепер перестали наймати кольорових санітарів (здається, їх тепер називають саме так? Кольорових? Бо Медора має надмірну схильність до, скажімо так, жаргону своєї молодості). А надто тоді, коли вони намагаються затягти її у ванну. Вона готова вчинити бійку, коли її опановує такий настрій, так, принаймні, розповідають. За одним афроамериканським медбратом вона ганялася з кочергою. Ха-ха-ха! Ну, ти розумієш… Не доведи Господи. Думаю, можна сказати, що вона належить до покоління мюзиклу «Хатина на небесах». Кажуть, її батько мав маєток у Вірджинії — здається в окрузі Ґучленд, так? То був шлюб із розрахунку, як я розумію. Проте її син — ви, звичайно, знайомі з її сином? — став для неї справжнім розчаруванням. Надто любив випивати. Та й дочкою вона не може пишатися. Вона не створена для світського товариства. Це, звісно, м’яко сказано. Неймовірно товста. Повна хата котів, якщо розумієте, про що я. Що ж до брата Медори, Овена, то він був дуже милий чоловік, помер від серцевого нападу в роздягальні спортклубу… мав дуже інтимну хвилину в тій роздягальні, якщо ви мене розумієте… чудовий був чоловік Овен, але його можна назвати загубленою душею, він пішов із життя, по-справжньому не знайшовши себе, так мені здається.

— Тео, — сказала місіс Барбур, несподівано викинувши до мене руку, коли я намагався прослизнути повз неї, — так людина, затиснута в охопленому пожежею автомобілі, може в останню хвилину вхопитися за руку рятувальника. — Тео, я хочу познайомити тебе з Гейвістоком Ірвінгом.

Гейвісток Ірвінг обернувся, щоб поглянути на мене гострим і, як мені здалося, не вельми прихильним поглядом.

— Теодор Декер?

— Боюся, що так, — сказав я, заскочений зненацька.

— Я бачу. — Мені його погляд подобався все менше й менше. — Ти здивований, що я тебе знаю. Річ у тім, що я знаю твого шанованого партнера, містера Гобарта. І я знав також твого шанованого попередника, містера Блеквелла.

— Он як, — сказав я з підкресленою байдужістю.

У торгівлі антикваріатом я щодня зустрічався з непривабливими стариганями його породи, й місіс Барбур не відпустила мою руку, а лише стиснула її міцніше.

— Гейвісток — прямий нащадок Вашингтона Ірвінга [184] Вашингтон Ірвінг (1783–1859) — американський письменник, історик, есеїст, біограф і дипломат. , — сказала вона підбадьорливим тоном. — Він пише його біографію.

— Як цікаво.

— Так, це досить цікаво, — поблажливо погодився Гейвісток. — Хоч у сучасному академічному світі Вашингтон Ірвінг дещо втратив популярність. Сучасні вчені маргіналізували його, — сказав він, задоволений тим, що застосував таке розумне слівце. — Це не зовсім американський голос, кажуть вони. Надто він космополітичний, надто європейський. У цьому, думаю, немає нічого дивного, оскільки Ірвінг навчався своєї майстерності в Еддісона [185] Джозеф Еддісон (1672–1719) — англійський поет, драматург, есеїст і політик. й Стіла [186] Річард Стіл (1672–1729) — англійський драматург, есеїст і політик. . В усякому разі, мій видатний предок, безперечно, схвалив би мою повсякденну діяльність.

— Яку саме?

— Роботу в бібліотеках, читання старих газет, вивчання давніх урядових записів.

— А навіщо вам урядові записи?

Він безтурботно махнув рукою.

— Вони становлять інтерес для мене. І навіть більший інтерес для мого близького колеги, який іноді розкопує чимало цікавої інформації про перебіг подій… Я думаю, ви знайомі один з одним?