Донна Тартт - Щиголь

Анна де Лармессен, хрещена мати Кітсі, влаштувала нашу вечірку в приватному клубі, куди навіть Гобі жодного разу не ступав ногою, але все про нього знав: про його історію (стародавню), його архітекторів (видатних) і про членів клубу (знаменитих, у широкому діапазоні, від Аарона Берра [182] Аарон Берр (1756–1836) — третій віце-президент США, герой війни за незалежність. до Вортонів [183] Джозеф Вортон (1826–1909) — відомий американський промисловець. Едіт Вортон (1862–1937) — американська письменниця. ).

— Кажуть, інтер’єр там — один із найкращих зразків раннього грецького Відродження в Нью-Йорку, — повідомив нас Гобі зі щирим захватом. — Сходи, полиці над каміном — цікаво, чи нас допустять у читальню? Мені розповіли, що ліпнина там надзвичайна і її варто побачити.

— А скільки там буде людей? — запитала Піппа.

Їй довелося піти в «Морган ле Фей» і купити собі сукню, бо вона не мала чого вдягти на вечірку.

— Кілька сотень.

Із цієї кількості десь п’ятнадцятеро гостей (включно з Піппою, Гобі, містером Брейсґьордлом та місіс Дефріз) були моїми; сотня — Кітсі, а решту людей не знала навіть Кітсі.

— Серед них буде й мер, — сказав Гобі. — І обидва сенатори. І принц Альберт із Монако, якщо я не помиляюся.

— Принца Альберта вони запросили. Сумніваюся, що він буде.

— У такому разі зберемося вузьким колом. По-родинному.

— Слухай, я лише з’явлюсь і робитиму те, що мені скажуть.

Анна де Лармессен узяла командування на себе з огляду на «кризу» (її слово), яка виникла через байдужість місіс Барбур. Саме Анна де Лармессен подбала про те, щоб обрати правильну церкву, правильного священика, саме Анна де Лармессен складатиме список гостей (приголомшливо складний) і працюватиме над схемами розсадження (неймовірно заплутаними), це вона зрештою розпорядиться про геть усе: від подушечки, на якій лежатимуть обручки, до весільного торта. Це Анна де Лармессен знайшла правильного кравця для весільної сукні, й саме вона запропонувала свій маєток у Сент-Барті для медового місяця. Саме їй Кітсі телефонувала з приводу кожної дрібниці (а такі запитання виникали по кілька разів на день), і саме вона (за висловом Тодді) твердо виставила себе обергрупенфюрером весілля. Що робило всю цю процедуру комічною і спотвореною, то це те, що Анна де Лармессен не терпіла мене, вона не могла навіть примусити себе дивитися на мене. Я був космічно далекий від того чоловіка, якого вона уявляла гідним для своєї хрещениці. Навіть моє ім’я було надто вульгарним, щоб його промовляти. «А що думає наречений?» «Чи наречений думає надати мені невдовзі список своїх гостей?» Для неї одруження хрещениці з кимось таким, як я (торгівцем меблями!), було долею, схожою (більш-менш) на смерть; звідси помпезність і пишнота приготувань, похмуре відчуття церемонії, так ніби Кітсі була якоюсь втраченою шумерською царівною, яку вдягнуть у дорогий одяг і після бенкету — під музику тамбуринів і в супроводі служниць — урочисто проведуть у розкішні палати підземного світу.

Я дійшов висновку, що на святкуванні розум мені навряд чи знадобиться, а тому прийняв добрячу дозу наркоти, перш ніж вийти з дому, а одну пігулку оксі про всяк випадок поклав у кишеню свого найкращого костюма від «Тьорнбулла й Ассера». Клуб був таким гарним, що мене дратувала тиснява гостей, яка перешкоджала мені роздивитися архітектурні деталі, портрети, які висіли впритул рама до рами, — деякі з них були чудові — і рідкісні книги на полицях. Червоні оксамитові фестони, гірлянди з ялиці — здавалося, на дереві повиростали справжні свічки. Я стояв приголомшений нагорі сходів, не бажаючи ні вітатися з людьми, ні розмовляти з ними, ні взагалі бути тут…

Хтось торкнувся мого рукава.

— Що з тобою? — запитала Піппа.

— А що таке? — Я не міг подивитися їй у вічі.

— Ти здаєшся таким засмученим.

— Я і є засмучений, — сказав я, але не був певен, чи почула вона мене, я майже не почув самого себе, коли це казав, бо майже в цю саму мить Гобі, відчувши, що ми відстали, відійшов назад, щоб знайти нас у натовпі, й вигукнув:

— А ось ви де… Ходімо, приділи увагу своїм гостям, — сказав він, давши мені по-батьківськи дружнього стусана у бік, — усі про тебе запитують.

Серед чужих гостей він і Піппа були тут єдиними людьми, на яких було справді цікаво дивитися: вона схожа на фею в невагомій зеленій сукні з прозорими рукавами, він такий елегантний, такий приємний на вигляд у двобортному темно-синьому костюмі, чудових старих черевиках марки «Піл енд Ко».