Донна Тартт - Щиголь

Я нічого не відповів. Морські історії містера Барбура ніколи не були особливо переконливими чи змістовними, ніколи не розповідали про реальний спорт, але в них пульсувала якась реальна необхідність, заманливе тремтіння катастрофи.

— І, — Платт міцно стиснув губи, — жахіття було в тому, що на воді він вважав себе безсмертним. Син Посейдона! Непотопний! І чим більш розбурханою була вода, тим ліпше. Він п’янів від шторму, ти знаєш? Низький атмосферний тиск для нього був наче звеселяльний газ. Хоч у той день на морі гуляли хвилі, але то був один із тих світлих сонячних днів, коли так і хочеться вийти в море. Енді дратувала необхідність приєднатися до батька, він саме застудився й творив якусь складну схему на комп’ютері, але ніхто з нас не думав, що існує реальна небезпека. План полягав у тому, щоб прогуляти тата в море, аби він угамувався, а потім повернутися з ним до ресторану на пірсі й заштовхати в нього трохи їжі. Ти розумієш, — він неспокійно схрестив ноги, — на яхті з ним були лише ми двоє, Енді і я, і, сказати правду, тато був уже трохи накручений. Він був накручений іще з попереднього дня, весь кипів — Енді зателефонував мамі, бо він мав роботу й не був певен, що дасть татові раду, а мама зателефонувала мені. На той час, коли я дістався туди на поромі, тата вже опанувала гарячка. Він щось молов про летючі бризки, про туман над водою і про дикий зелений океан, він уже цілком утратив зв’язок із дійсністю. Енді ніколи не міг терпіти батька в такому стані й замкнувся у своїй кімнаті. Мабуть, він уже переситився татом, коли я з’явився.

Тепер я знаю, що ми погано все обміркували, — розумієш, я міг би дати раду яхті й сам. Тато шаленів у домі, і що мені було з ним робити, зв’язати його й замкнути? А потім, ти знаєш Енді, він ніколи не думав про їжу, буфет був порожній, і лише в холодильнику зберігалося кілька заморожених піц… Ми прокатаємо тата до пірса й там пообідаємо, хіба це був поганий план? «Нагодуй його, — завжди радила мені мати, коли тато надто збуджувався. — Заштовхай у нього трохи їжі». Це завжди було першою лінією нашої оборони. Посади його — і примусь проковтнути великий стейк. Часто така нехитра процедура повертала його до норми. І десь у глибині моєї свідомості жевріла думка, що якби він не втихомирився, коли ми висадилися б на материк, ми могли б забути про таверну й відвезти його на пункт швидкої допомоги. Я взяв Енді на яхту лише про всяк випадок. Я подумав, що зайва пара рук може згодитися, бо, правду кажучи, я ліг спати дуже пізно попереднього дня й почувався не зовсім на коні, як мав звичку казати тато. — Він помовчав, потерши долоні об стегна в твідових штанях. — А про Енді ти знаєш — він ніколи не любив моря.

— Я пам’ятаю.

Платт спохмурнів.

— Я бачив котів, які плавають набагато краще, ніж Енді. Правду кажучи, Енді був найнезграбнішим хлопцем серед тих, яких не можна було назвати тупими або недорозвиненими… Господи, ти мав би побачити його на тенісному корті, ми жартували, що прилаштуємо його в параолімпійську команду і він там усіх розтрощить. А проте він чимало годин ходив на яхті, Бог свідок, і я подумав, що добре буде мати зайву людину на борту, тим більше що з тата ніякої користі не було. Ми легко могли впоратися з управлінням — усе було гаразд, і все мало бути гаразд, проте я мусив би подивитися на небо, а я не подивився, і раптом повіяв вітер, ми спробували зарифити головне вітрило, а тато тим часом вимахував руками і щось кричав про порожній простір між зорями, одне слово, базікав свою звичну беліберду, а коли накотилася хвиля, він утратив рівновагу й випав за борт. Ми намагалися витягти його назад, у човен, Енді та я, а тоді яхта стала під небезпечним кутом, височенна хвиля, одна з тих крутих запінених хвиль, які накочуються нізвідки, обвалилася на нас, і наше судно перекинулося. Не можна навіть сказати, що вода була надто холодна, але п’ятдесят три градуси за Фаренгейтом [135] Близько 12 °C. — це досить, щоб переохолодитись, якщо залишатися в такій воді надто довго, а ми, на жаль, у ній довго перебували, і насамперед це стосувалося тата, який, схоже, вже літав у стратосфері…

За спиною Платта з’явилася наша балакуча офіціантка зі студенток коледжу, готова запитати, чи нам принести чогось іще, я зловив її погляд і злегка похитав головою — мовляв, нічого не треба.

— Саме переохолодження й згубило тата. Він зовсім схуд, на ньому зовсім не залишилося жиру, тож для нього вистачило години перебування в такій воді, борсання за такої температури. Тепло втрачається швидше, якщо не перебувати в цілковитій нерухомості. Що ж до Енді, — Платт, здається, відчув, що офіціантка неподалік, і підняв два пальці, замовляючи ще дві порції напоїв, — то знайшли його рятувальний жилет, він так і плив за яхтою, приєднаний до рятувального троса.