Донна Тартт - Щиголь

Здесь есть возможность читать онлайн «Донна Тартт - Щиголь» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»т, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Щиголь: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Щиголь»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Тео Декер — реальний, а не казковий хлопчик, що вижив. Друг кличе його Поттером, та це звучить гіркою іронією. Єдине диво у житті хлопця, чия мати загинула в нього на очах, — украдена з галереї картина з яскравою пташкою: щиглем, назавжди прикутим до жердини. Та на відміну від птаха, Тео не бачить сенсу вирватися з полону свого життя-катастрофи. Події, які вирують навколо нього, дивовижний і жорстокий світ — лише тло для історії його душі, зацикленої на жахливому моменті дитинства. І єдине, що здатне повернути його до розуміння абсолютної цінності життя, — це безсмертна краса тих небагатьох речей, які варто рятувати навіть із полум’я.

Щиголь — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Щиголь», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Я Платт, — сказав він. — Платт Барбур.

— Платт, — повторив я після спантеличеної мовчанки. — Боже, скільки минуло часу.

Було важко впізнати в цьому стриманому й зосередженому перехожому колишнього бандита з ключкою для лакросу в руках. Зухвалий і агресивний вираз зник із його обличчя, тепер він здавався виснаженим, а в його очах був тривожний, фаталістичний вираз. Він міг бути нещасливим головою родини десь із передмістя, засмученим невірністю дружини, або жалюгідним учителем із якоїсь другорядної школи.

— Ага. Платт. То як твої справи? — запитав я після ніякової паузи, відступаючи. — Ти досі живеш у Нью-Йорку?

— Так, — сказав він, обхопивши ззаду шию рукою. Здавалося, він почуває себе препогано. — Щойно влаштувався на нову роботу. — Він старів негарно. Колись був найбілявішим і найвродливішим із братів, але тепер розповнів у щелепах і в талії, а з обличчя зникла колишня юнґфольківська [134] Юнґфольк — молодша частина «Гітлер’юґенду», хлопці від десяти до чотирнадцяти років. краса. — Я працюватиму в академічному видавництві «Блейк-Берроуз». Воно розташоване в Кембриджі, але тут, схоже, має філію.

— Чудово, — сказав я (ніби вже чув про це видавництво, хоч насправді довідався про нього вперше), кивнувши головою й намацуючи в кишенях монети, готовий піти геть. — Фантастика — зустрітися з тобою. Як Енді?

Його обличчя наче застигло.

— Ти хіба не знаєш?

— Як тобі сказати, — відповів я, заникуючись. — Я чув, що він у Массачусетському. Я зустрів на вулиці Віна Темпла рік або два тому, він сказав, що Енді одержав посаду в університеті — астрофізика, так? Розумієш, — нервово провадив я, збентежений пильним поглядом Платта, — я не вельми контактую зі своїми колишніми однокашниками…

Платт провів долонею по потилиці.

— Пробач мені. Думаю, ми просто не знали, як із тобою зв’язатись. Усе надто переплуталось. Але я думав, ця звістка до тебе вже дійшла.

— Яка звістка?

— Енді помер.

— Енді? — перепитав я, а коли він не зреагував, то сказав: — Не може бути.

Обличчя йому на мить спотворилось — але цей вираз відразу зник, я не встиг його навіть розгледіти.

— Атож, то був справжній кошмар. Шкода тебе про це повідомляти. Енді й тато — їх не стало обох.

— Що ти сказав?

— П’ять місяців тому. Енді й тато втопилися.

— Не можу повірити, — сказав я, дивлячись на хідник.

— Яхта перекинулася. Біля затоки Норт-Іст-Гарбор. Ми ще навіть не відійшли від берега, мабуть, нам узагалі не треба було туди їхати, але ж ти знаєш, яким був тато…

— О Боже!

Стоячи там, під сонцем непевного весняного дня, і дивлячись, як навколо мене шастають діти, які щойно повибігали зі школи, я почувався так, ніби мене вдарили обухом по голові й улаштували мені несмішний розіграш. Хоч я думав про Енді часто протягом останніх років і раз або двічі мало з ним не зустрівся, ми жодного разу не бачилися відтоді, як я повернувся до Нью-Йорка. Я був переконаний, що рано або пізно натраплю на нього — як натрапив на Віна, на Джеймса Вільєрса, Мартину Ліхтблау і на кількох інших людей із моєї школи. Та хоч я не раз мав намір підняти телефонну слухавку і сказати йому: «Привіт!», але чомусь жодного разу цього не зробив.

— З тобою все гаразд? — запитав Платт, потираючи потилицю й маючи не менш розгублений вигляд, аніж я.

— Ет… — Я обернувся до вікна крамниці, щоб опанувати себе, й мій прозорий привид обернувся подивитись на мене — юрми людей проминали мене в склі. — Боже, — сказав я. — Не можу повірити в це. Не знаю, що мені сказати.

— Пробач, що я бовкнув тобі це на вулиці, отак, — сказав Платт, потерши підборіддя. — У тебе трохи позеленіли зябра.

«Позеленіли зябра» — так мав звичку казати містер Барбур. З болем у душі я пригадав, як містер Барбур нишпорив у шухлядах у кімнаті Платта, пропонував мені розпалити камін. Треба ж було такому статись, о святий Боже!

— Твій тато теж загинув? — запитав я, кліпаючи очима, ніби хтось розбудив мене з міцного сну. — Ти це мені щойно сказав?

Він розглянувся навкруги, піднявши підборіддя таким рухом, який на мить нагадав мені колишнього зухвалого Платта, якого я пам’ятав, а тоді подивився на свій годинник.

— Ти маєш зайву хвилину? — запитав він.

— Ну…

— Ходімо чогось вип’ємо, — сказав він, поклавши мені на плече таку важку руку, що я присів. — Я знаю одне тихе місце на Третій авеню. Ти не проти?

ІІ

Ми сиділи в майже порожньому барі — колись знаменитому шинку, обшитому дубовими панелями, що пахнув жиром гамбургерів, де на стінах висіли вимпели Ліги Плюща, і Платт говорив так плутано, монотонно й тихо, що мені доводилося максимально напружувати слух, аби його почути.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Щиголь»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Щиголь» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Донна Макдональд - Созданная огнем
Донна Макдональд
Донна Тартт - Маленький друг
Донна Тартт
Донна Гиллеспи - Несущая свет. Том 2
Донна Гиллеспи
Донна Тартт - Щегол
Донна Тартт
Донна Эндрюс - Волосок зверя
Донна Эндрюс
Донна Клейтон - Ты мне нужен
Донна Клейтон
Донна Тартт - Тайная история
Донна Тартт
Донна Кауффман - Сказки серого волка
Донна Кауффман
Донна Кауфман - Нет тебя прекраснее
Донна Кауфман
Отзывы о книге «Щиголь»

Обсуждение, отзывы о книге «Щиголь» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.