Юрій Винничук - Цензор снів

Так почалося »моє життя за ґратами. Тричі за день до камери заходив в’язничний сторож, роздаючи снідання, обід, вечерю. Годували нас переважно пенцаком [30] Пенцак — перловка. , а тижні ми рахували від бульби до бульби, бо її давали по п’ятницях. О шостій вечора була перевірка: обстукували ґрати, оглядали камеру, борони Боже мати олівця або ножа. Раз на тиждень можна було дістати польську книжку, але що мої сусіди книжок не читали, я замовляв собі ніби й для них і поринав у фантазійні світи, далекі від того, який мене оточував. Згодом ми з тими двома здружилися. Кулюс поцікавився у сухотника, за що його посадили. Він замріяно поглянув на стелю, вкриту темно-сивим шміром [31] Шмір — мастило. , і промовив:

— Можливо, я зарізав кого-небудь.

— Як? Ти не пам’ятаєш, чи зарізав когось?

— Нє, не пам’ятаю. Прокидаюся зранку, а біля мене труп.

— Жіночий?

— Та я що — збоченець, курда? Ясно, жіночий. Я би з чоловічим трупом у ліжко не ліг нізащо.

— Чекай-чекай, виходить, ти ліг у ліжко таки з трупом, а не з живою жінкою?

— Можливо.

— Що значить можливо? Ти й цього не пам’ятаєш?

— Нічого не пам’ятаю. Прокидаюся — труп. Придивляюся — люксова дама! Баєчне волосся, а перса! Перса, як дині! А живіт... живіт, як галявина... а може, як полонина... тут тобі плай... там тобі гай...

— Ага, з тобою зрозуміло, — задоволено похитав головою Кулюс. — Убив. А ти за що? — до грубаса.

— Я філософ. Але моя філософія страшніша за будь-яке вбивство. Кожен, хто ознайомиться з моєю філософією, стане не просто вбивцею, а серійним убивцею.

— О, цімес! Давно мріяв стати серійним, — затер руки Кулюс. — А то якось у мене не вийшло. Після першого загребли.

— Бо вбивство — це теж мистецтво, і його треба робити чистими руками. Мусит бути спеціяльна підготовка.

— А-а, то ти працював саме над нею?

— Власне. Правда, запровадити в життя не встиг. Але не пробуйте мене на цю тему розбалакати. Доки мої філософські роздуми не оформляться в завершену працю, ніхто не почує від мене нічого конкретного.

З нашого вікна, коли стати на ослін, видно було камеру ч. 21 на першому поверсі лівого крила в’язниці. Не раз, коли вартового на коридорі не було, я заглядав до вікна, щоб побачити, хто там сидить, але не бачив нікого. Та не минуло й місяця, як нас із Кулюсом перевели саме до тієї камери, яка була набагато більшою, і жило там двадцять два в’язні, переважно молодики, яких звинуватили в належності до ОУН. Частина з них були неповнолітніми. Був також один комуніст Йосип Шварц [32] Шварц Йосип — член КПЗУ, український письменник, публікував прозу в галицькій пресі під псевдонімом Йосип Чорненький, виїхав до СССР і був репресований, по війні виїхав до США та опублікував спогади. , якого затримали з летючками. Також було два кримінальники: сільський коваль, що забив на п’яну голову іншого пияка, а другий — звичайний злодій, який відразу заявив, що є старостою келії і з «клявісом» [33] Клявіс — ключник. буде говорити лише він. А ми, «цувакси» [34] Цувакс — новак. , маємо в усьому його слухати.

Кулюс його ввічливо вислухав, взяв за груди і промовив тихо, але виразно:

— Я є Кулюс. Запам’ятав? Я староста. А то, — вказав на нього, — мій заступник. І запам’ятай: я б’ю іно раз. Але на амінь.

Більше ми з ним проблем не мали. А загалом Шварц був цінним кадром, бо передплачував кілька львівських газет, а ми мали змогу їх читати. Попри комуністичні переконання і єднання усіх пролетарів, він залишався патріотом свого народу і болісно переживав, довідуючись, як у Речі Посполитій щороку наростає антисемітизм.

Оунівці спочатку зиркали на нас вовком, але скоро розвідали, що ми свої. Вони були дуже добре зорганізовані й всі вільні години займалися тим, що вивчали історію, літературу та вправлялися в мовах, хто які знав. А що я читав товсті романи, то потім прохали мене переповідати зміст. При тім, що хатранки [35] Хатранка — обшук. відбувалися часто, тим хлопцям дивним чином вдавалося отримувати й передавати далі різні українські книжки, які вони читали упівголоса, та ще й дописувати до в’язничної газети, яка теж мандрувала з келії до келії. Такі порядки були й в інших камерах, де оунівці складали більшість, а де їх було мало, доводилося проблему вирішувати на в’язничному подвір’ї, беручи в облогу старосту такої неприхильної до українців камери. Часом доходило до бійок, бо «кіндери» [36] Кіндер — блатняк. намагалися усіх собі підкорити. Бійки починалися тільки вечорами, коли камери замикали на ніч, тоді бійки перетворювалися на справжні баталії, в повітря злітали полиці й рури з ліжок. На ту пору, коли я потрапив до Бригідок, націоналісти отримали перемогу на всіх в’язничних фронтах, і панувало перемир’я, але в нашій келії на стелі ще виднілися засохлі бризки крові.