Галина Пагутяк - Новий рік у Стамбулі

Здесь есть возможность читать онлайн «Галина Пагутяк - Новий рік у Стамбулі» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: ЛА «Піраміда», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Новий рік у Стамбулі: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Новий рік у Стамбулі»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Українська письменниця потрапляє перед Новим роком у Стамбул, у якому п’ять днів поспіль ідуть такі холодні дощі, що мерзнуть не лише руки, а й душа. І в цьому суцільному тумані з дощем і вітром всі її рани раптом почали кривавити. Стамбул змусив авторку задуматися над межовими ситуаціями власного життя і боротися з чорною тінню смерті, яка нависла над нею і її рідною Україною.

Новий рік у Стамбулі — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Новий рік у Стамбулі», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Мозаїка, плитка, тісні покої, такі несхожі на помпезні європейські палаци з анфіладами кімнат. Влітку троянди, маленькі водограї, пташки в клітках, музика, танці. Тут вбивали часто і легко, в оцій тісноті, але про це не думаєш. Тільки коли потрапляєш у яничарський корпус, бо яничари — слово, яке українці не можуть забути і для них воно досі — сам негатив і лайливе прізвисько людей, які забули запах рідних полинів і смак материного молока.

З нами палацом мандрує чоловік в інвалідному візку. Його друзі поруч, завжди готові допомогти. Молодий, худенький, він не поспішає, не лякається дощу, насолоджується побаченим. Можливо, він єдиний, хто тут не з самопримусу: як же, побувати в Стамбулі й не бачити палацу падишаха. Чесно кажучи, я хотіла глянути одним оком, як все це виглядає. І подивитись з мурів на Босфор.

Втім, мене вразила тут одна річ, якої я навіть не могла собі уявити. Гідна музею історії релігії й атеїзму. Зал, де, правда, просили мовчати і не фотографувати. Там була шапка Авраама, золота бляха, в яку був загорнутий Наріжний камінь, волосся з бороди Магомета, модель Кааби. І ще щось зі священних реліквій. Правда, не було християнських. Можливо, це все належало султанському роду, я не змогла дізнатись. Але мені ця вистава видалась профанацією. Навіть визуватись не треба було.

Пару днів тому я мала зустрітись з одним художником, якого бачила лише один раз двадцять років тому. Але в день зустрічі він повів свою маму дивитись хустку святої Вероніки і простояв у черзі дві з половиною години. Ми зустрілись через два дні і відразу почали говорити про реліквії та їхній вплив на віруючих. Я сказала, що не можу сприймати серйозно такі речі, але якщо комусь вони допомагають, то нехай. Але я б не стояла у черзі ні до плащаниці, ні до хустки, бо не вірю в їхню справжність. Навіть, якби вони були справжніми, це лише речі, зроблені людськими руками. Якби я мала перо Шекспіра чи Гете, хіба я могла б написати ним текст, гідний генія? На нас діє слава речей, а не самі речі.

Довелося побувати і в гаремі, порожніх залах-клітках, прикрашених барвистою плиткою. А що ти, власне, хотіла побачити? Можливо, якісь речі, дрібнички, що належали жінкам: дзеркальця, гребінці, парфуми, чашки для кави. Вже другий день ми ходимо по порожніх приміщеннях, які продуває вітер. І вже сутеніє надворі, чи то хмари надто густі. Краще б падав сніг, ніж лив дощ.

Археологічний музей був поруч — кілька корпусів, що теж колись належали до султанського комплексу. Під дощем мокли покришені скульптури, уламки колон, побиті мармурові стели, знайдені під час розкопок, а до музею треба було підійматись високими сходами. Якесь дивне поєднання чистоти і занедбаності, може, тому, що старі дерева з покрученим гіллям були без листя.

Шумер, Ассирія, Вавилон — задля цього я прийшла сюди і з годину кидалася несамовито по тих кількох залах, де були речі, що я їх впізнавала. Я забула про дощ, що вже стрімко наближається вечір, і це тільки початок експозиції. Лада лише посміхалась: вона знала. Я їй про це розповідала.

В мені прокинулась маленька сільська дівчинка, яка начиталась Зенона Косідовського «Коли сонце було богом», і в купі піску на подвір’ї робила усипальниці шумерських царів або єгипетських фараонів. Чомусь Шумер вразив мене більше, можливо, завдяки золоту й лазуриту, і тому, як ця цивілізація виринула із забуття. Можливо, тому, що я уявляла собі, як у поховальну яму спускаються слуги, випивають сонне зілля, а потім їх убивають. Оті дрібні деталі: срібло, що окислилось, реконструйоване обличчя цариці Шубад, у головному уборі із золотого листя, портрет князя Гудеа, печатка із зображенням ангела, цап із золота, лазуриту й перламутру, зотліла арфа… В Музеї історії Ізраїлю було кілька речей із Шумеру, але тут… Тут мене і Шумер розділяло лише скло чи кілька сантиметрів повітря. І всі ці речі з каменю, бронзи, мушель і глини, я бачила, звідки їх було взято. З якого краєвиду, якого помешкання. Бо всі ці роки я читала все, що могла, про Шумер, і пішла в цей музей задля Шумеру. Я писала про Шумер, я перечитувала шумерські гімни і поеми, я читала шумерський словник, я не маю золота, але в мене є кулон і коралі з лазуриту, і найшляхетніше поєднання кольорів — це синій і золотий. Я побувала в країні мертвих і запам’ятала туди дорогу, і знаю, що там небіжчики сидять у пилюці й чекають води і хліба від родини. А хто не має нікого, тому гірко й сумно.

Ми приносимо своїм мертвим вогонь і квіти, ми облаштували для них рай, ми здатні відмолити їхні прогрішення, щоб полегшити очищення душі. Ми записуємо їхні імена на папірці, щоб священик згадав їх у церкві. Ми існуємо доти, доки про нас пам’ятають. Так думають всі народи Землі. Це записано в генетичному коді людини.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Новий рік у Стамбулі»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Новий рік у Стамбулі» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Галина Пагутяк - Діти
Галина Пагутяк
Галина Пагутяк - Потонулі в снігах
Галина Пагутяк
Галина Пагутяк - Гірчичне зерно
Галина Пагутяк
Галина Пагутяк - Маґнат
Галина Пагутяк
Галина Пагутяк - Уріж та його духи
Галина Пагутяк
Галина Пагутяк - Потрапити в сад
Галина Пагутяк
Галина Пагутяк - Слуга з Добромиля
Галина Пагутяк
Отзывы о книге «Новий рік у Стамбулі»

Обсуждение, отзывы о книге «Новий рік у Стамбулі» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x