Час згортається, як завитки мушлі. Вже геть темно. Дивовижно швидко минув день, у цьому щось моторошне. А вечір буде довгий. Цікаво, що сказав би Ле Корбюзьє, побачивши це європеїзоване місто, яке так надійно охороняють поліція і армія? Так надійно, що найменший спротив гасять з нечуваною жорстокістю. Я свого часу співпрацювала з Міжнародною Амністією і підписувала листи проти жорстокого поводження з турецькими в’язнями. Нещодавно тут гасили якісь заворушення, робили обшуки в редакціях. Що ж, можливо, колись тут теж почне розвалюватись стабільність і бунтівників розстрілюватимуть, як у нас на Майдані. Тут це можливо. Важко сказати чому, втім, Україна й Туреччина чимось схожі. Туреччина схожа на беззубого хижака, а Україна — на вівцю, в якої виростають ікла. Турки приїжджають до нас будувати і пекти поганий хліб, що засихає наступного дня. Українці їдуть до Туреччини по взуття, одяг, посуд, а дехто на дешевий курорт. І зовсім небагато потрібно, щоб цей не надто високий життєвий стандарт похитнувся і впав, розбившись на друзки. Бо країни Євросоюзу ніколи не приймуть у своє зоряне товариство ні Туреччину, ні Україну. Приймуть кого завгодно, тільки не нас. Бо за нашою відданістю європейським принципам приховується не покірне замилування, а невдоволення лицемірством і подвійними стандартами європейців.
Зрештою, мені байдуже, що сказав би Ле Корбюзьє.
— Почекайте! Я хочу купити турецьку хустку! — раптом кажу я. — У нас в селі раніше кожна жінка мусила мати турецьку хустку.
Лада з Томеком зупиняються і дивляться на мене.
— Знаєш, Томеку, — продовжую я. — Моя бабця мала таку турецьку хустку. Вона носила її на свята, скільки я себе пам’ятаю. І дуже берегла. Її у ній і поховали.
— Добре, купуй, — говорить Лада. — Томеку, дай мені ключі, я сама поїду.
І вона йде у темряві вниз, до Босфору.
Мені здається, вона хоче на самоті попрощатися зі Стамбулом. Ми з Томеком повертаємось назад і заходимо до маленької крамнички з хустками і шалями. Я не вибираю ні малу, ні велику хустку, а середню. І не вибираю жовту, таку як у бабці, а фіолетову, з візерунками. За 15 лір. Можливо, я ніколи її не вдягну, але вона в мене повинна бути, лежати у шафі. Вона не така приємна і м’яка, як бабцина, пахне фарбою, а не домом. Але з часом вона до мене звикне.
Біля метро під дощем знову танцюють чоловіки. Жінки заохочують їх, ляскаючи у долоні. У темряві старі жінки, протяжно вигукуючи щось пташиними голосами, простягають перехожим останні білі хризантеми.
Січень-квітень 2015 року, Львів.
ББК 84(4Укр)
П 12
Пагутяк Галина.
П 12 Новий рік у Стамбулі: Повість / Галина Пагутяк. — Львів: ЛА «Піраміда», 2015. — 84 с.
ISBN 978-966-441-395-1
ББК 84(4Укр)
В оформленні книги використано світлини автора
Видавець Василь ГУТКОВСЬКИЙ
© Галина Пагутяк, 2015
© Василь Габор, автор проекту, 2015
© Андрій Кісь, худ. оформл., 2015
© ЛА «Піраміда», 2015
ISBN 978-966-441-395-1
ПРИВАТНА КОЛЕКЦІЯ
Серія заснована у 2002 році
Літературно-художнє видання
Галина ПАГУТЯК
НОВИЙ РІК У СТАМБУЛІ
Повість
Видавець Василь Гутковський
Художнє оформлення Андрій Кісь
Комп’ютерне верстання Роман Івах
Літературний редактор Наталя Троян
Здано на складання 02.04.2015 р.
Підписано до друку 15.05.2015 р.
Формат 84x108/32. Папір офсетний.
Гарнітура Minion Pro. Друк офсетний.
Умовн. друк. арк. 4,29. Обл.-вид. арк. 4,93.
Замовлення № 555.
Літературна агенція «ПІРАМІДА»
Україна, 79006, а/с 10989.
м. Львів, вул. Плугова, 6.
тел./факс: (032) 235-53-28
e-mail: piramidabook@ukr.net
www.piramidabook.com
Надруковано з готових діапозитивів у друкарні ЛА «ПІРАМІДА», свідоцтво державного реєстру: серія ДК № 356 від 12.03.2001 р.
Галина ПАГУТЯК — автор понад 20-ти книжок прози, лауреат Шевченківської премії
Українська письменниця потрапляє перед Новим роком у Стамбул, у якому п'ять днів поспіль ідуть такі холодні дощі, що мерзнуть не лише руки, а й душа. І в цьому суцільному тумані з дощем і вітром всі її рани раптом почали кривавити. Стамбул змусив авторку задуматися над межовими ситуаціями власного життя і боротися з чорною тінню смерті, яка нависла над нею і її рідною Україною.
Читать дальше