Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

— А ти дійсно закохався у польку?

— Ні, що ви, Осман-бею, то була мана, обман почуттів…

Отак, бесідуючи, вони дійшли до Татарської брами й залишили мусульманську частину міста. Перед ними відкрився зовсім інший Львів — католицький, саме у той час, коли на всіх костельних дзвіницях відбивали вечірню. І будинки, і публіка, і навіть повітря тут були іншими.

Якщо в турецько-татарському кварталі завжди пахло цинамоном, гвоздикою та кардамоном, а також дорогими парфумами з мускусом, олією з розтертих трояндових пелюсток, то в центрі Львова вітер розносив щось середнє між застояною водою та злежаним папером. Біля однієї будівлі Фатих спинився, принюхуючись.

— Пахне майже як у нас, якимись травами, прянощами, — сказав він. — Це німецька аптека, «Під срібним оленем».

— Давай зайдемо, переведемо подих, — запропонував Леві, — мені саме треба купити кореневища вивороті від безсоння, кажуть, гарний засіб.

— А що то за вивороть? — спитав його Фатих, коли вони опинились у аптеці гера Брауна.

— Трава, — відповів Леві, — її ще кочедижкою називають. Її повно на старих могилах Личакова росте, бачив, коли проїжджав, у них ще під листям дрібнесеньке насіння.

— А, папороть… — розчаровано протягнув Фатих.

— Еге ж, вибач, переплутав, папороть, вивороть, завороть — не розбереш!

Гер Браун стояв біля прилавка й перевіряв на світлі воду, налиту в прозорі пляшечки. Поруч лежала купа папірців — готові етикетки, що їх мав наліпити помічник Яцек.

— Чого бажає шановне панство?

— Мені потрібні кореневища папороті для відвару, — сказав книгар, — замучило безсоння, сни сняться жахливі, з минулого…

— Папороть чудово проганяє безсоння, однак її не можна приймати забагато, — зауважив гер Браун.

— Знаю, — знизав плечима Леві.

Аптекар покликав Яцека, той приніс маленьку баночку, зав’язану паперовою кришкою, де лежало сухе коріння папороті. Коштувала вона недорого, тому книгар вирішив придбати ще якийсь засіб, пам’ятаючи, що попереду в нього тяжка боротьба і треба підготуватися до будь-яких випробувань.

Леві взяв ще сушеного аспида — вузьку, тонку змійку, завбільшки як два черв’яки, відкусуючи від якого вранці натще по шматочку начебто здобуваєш неабияку силу. Мало що мене чекає, подумав Леві, не завадить зміцнити собі нерви.

Вийшовши з аптеки гера Брауна, вони з Фатихом вирушили далі, ступивши у царство сірої бруківки, гострих ґотичних шпилів та показної розкоші.

Їхню увагу привертала то незвичайна будівля, прикрашена головами Медузи Горгони, нетверезих фавнів та інших персонажів язичницьких міфів, то вітрина модної крамнички, що показувала дивні для турецьких звичаїв строї, то вервечка аристократичних карет з гербами.

Прогулюючись та прислухаючись до розповідей Фатиха Кепе, Леві не помітив, що повз нього пройшов, заслонений львівською ґотикою, раббі Нехемія Коен. Еге ж, сам Коен наважився того вечора залишити ґетто й спробувати відмовити єзуїта Несвіцького від плетіння огидної змови супроти євреїв. Йому завдавала клопоту думка, що громада живе під навислим мечем, відхилити який здатний лише правдивий господар Львова, а ним раббі вважав орден єзуїтів. Може, Несвіцький вдовольниться великим викупом, який зберуть заможні євреї? Адже було так, що гроші Нахмановича повернули синагогу, збудовану заїжджим італійцем на недозволеній віддалі від католицького храму. Чом би й зараз не відкупитися?

І тут перед ним вигулькнуло до болю знайоме обличчя!

Леві Михаель, брат Шабтая Цві! Нехемія Коен упізнав його. Турецький костюм йому не завадив, позаяк євреї Порти вдягались так само, як турки, тільки що без чалми. Скільки разів Нехемія бачив Леві у фортеці Абідос, де той ані на крок не відходив від свого брата, і був його радником, другом, навіть охоронцем!

Невже Леві не перемінився? Його карі очі дивились так само сумно, як і в ті знаменні дні 1666 року, чорна родимка на лівій щоці, що обіцяла велике щастя, легке накульгування (Леві в дитинстві упав з коня, й відтоді при ходінні ледь волочив ногу). Але що він робить тут, у Львові? Чи не затіяв щось лихе? Раббі Нехемія продовжував думати про Леві, але той незабаром зник з очей і, напевно, його не помітив. Дивно, але Коен не пам’ятав, чи був Леві з Шабтаєм в день навернення, чи вимовив шахаду, або вирішив зостатися юдеєм?

Сам раббі в той час збирався від’їжджати, вважаючи, що справу зроблено, а подальша доля ізмірського авантурника його не хвилює, й, напевно, не був присутній при цьому. У кожному випадку, перемінив той віру, чи ні, але до Леві Михаеля Цві рабин ставився погано.