Юлія Мельникова - Львів самотніх сердець

— Годі заговорювати мені зуби, раббі, — заперечив Несвіцький, — листа Шабтаю написали львівські євреї і траву рвали також вони…

— Але я відмовляв їх від сього кроку! — вигукнув Коен. — Моя віра несумісна з магічними ритуалами, і я завжди запевняв, що Шабтай Цві — авантурник, навіть ще перед тією поїздкою до Стамбула. Випадок з листом мене переконав остаточно: правдивому каббалісту, щоби убити, досить подумати про це — і уже маєте трупа. А коли чоловік шепоче якісь замовляння, переламує стеблини, дмухає на них — то він не більш аніж сільський знахар, чия доля — виводити дівкам прищі та замовляти хворі зуби…

— І що, — єхидно зауважив Несвіцький, — ви також умієте вбивати думкою?

— Я — ні, — сказав Коен, — але перше були такі посвячені старці, які могли се вчинити легко, без надмірних зусиль. Пульса денура — удар вогню — ось як це називається у каббалістичній практиці.

Але єзуїт йому не вірив. Він знав, як хворобливо євреї ставляться до епопеї Шабтая Цві, що деякі потай йому співчувають, хоча й кажуть, ніби змінивши закон, він перестав належати до їхнього роду-племені. Навіть раббі Коена, який ненавидів Шабтая з перших років його руху, патер Несвіцький записував до сабатіанців. Єврей єврея завжди прикриє, заскреготів він зубами, а якщо не вийде, то на турка зіпхне…

Розмова затягнулась. Аргументи Коена увійшли в глибоку суперечність з аргументами єзуїта, вони кричали, розмахували руками, стояли на своєму, ніби причина смерті графа Липіцького могла щось змінити. Раббі Нехемії довелось цитувати Талмуд, пояснюючи, що єврей, який перейшов у мусульманство, може називатись ким завгодно, лишень не євреєм, а відтак він не зобов’язаний його захищати.

— Нехай турки з ним панькаються, — невдоволено буркнув Нехемія, — не розумію, чого це всі вважають Цві євреєм? Він і раніше більше порушував Закон, аніж дотримувався, а тепер і поготів… Я за нього не відповідаю.

— Правильно, — потер спітнілі в гарячці суперечки долоні патер, — не несете. Однак суд невдовзі розпочнеться.

— Починайте, — мляво погодився Нехемія Коен, — притягніть до відповідальності усіх, хто складав листа, і тих, хто рвав траву біля особняка Липіцького. Тільки я вже й не пам’ятаю, хто що робив, минуло вже стільки часу…

— Нічого, пригадаєте, — єхидно посміхнувся єзуїт Несвіцький.

Мандрівникові, що приїхав здаля і перед тим ніколи не бував у Львові, видавалася дивною велика кількість аптекарських крамничок, і не де-небудь, на околиці, а на центральних вулицях. Львівські аптеки розміщувались на перших поверхах, належали підданим німецьких князівств, і пропонували, окрім звичайного набору мікстур, мазей та порошків, екзотичні еліксири, бальзами і натирання. Вивіски їхні прикрашались вельми химерно: там панували довгі змії, чиї роззявлені пащі фонтаном викидали цілющу отруту, кам’яні відьомські ступки, жмути дивовижних трав, обов’язково перев’язаних стрічкою з девізом власника, алхімічні реторти, зображені в мить творення філософського каменя, часом повзали скорпіони, сколопендри і тарантули. Інтер’єр аптек радше нагадував крамницю книгаря, схожу на ту, яку мав батько Фатиха Кепе. Високі шафки з червоного дерева, із зашкленими дверцятами й різьбленими ручками, витончені скриньки каталогів, гладенькі відполіровані прилавки, різноманітні дивовижі, старовинні дрібнички, що прикрашали стіни, богемське скло, посудини вигадливих форм.

Назви в аптек теж були вигадливі: жодна з них не називалась просто аптекою, а обов’язково: «Золота зірка», «Дев’ять драконів», «Секрет василіска», «Під угорською короною»…

Аптека гера Брауна, вихідця з Нижньої Саксонії, також отримала екзотичне ім’я: «Під срібним оленем». На її вивісці був зображений гербовий щит з заокругленими краями, посередині його стрибав витончений рогатий олень, тримаючи в роті тоненьку стрілу. Тулуб нещасного копитного світився місячним сріблом, а нижче пояснювалось: « Аптекарський заклад Ієроніма Брауна. Засновано в 1637 році ».

Дерев’яні двері аптеки, оббиті мідними бляшками, також зображали шляхетного оленя з важкими рогами, що стояв на пагорбі з високо піднятою головою.

Асортимент аптеки Брауна складали не лише засоби європейської медицини — п’явки, настоянки, порошки в пакетиках з грубого паперу, але й китайські ліки, привезені єврейськими купцями Великим Шовковим шляхом через монгольську пустелю смерті, середньоазійські бархани, Каспій та Кавказький хребет. Тому заможні львів’яни, відчувши, що в них зашкребло в горлі або почало боліти в лівому боці, воліли заплатити чималі гроші геру Брауну, аніж віддавати себе на розтерзання місцевим ескулапам.