Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

Там далі, за Сицилією, лежала Греція. Він дуже хотів побачити Грецію. Він хотів приїхати до Греції як Дікі Ґрінліф, з його грошима, у його одязі, з його манерами та ставленням до незнайомців. А що, як він не зможе поїхати до Греції в ролі Дікі Ґрінліфа? А що, як на його шляху виростатимуть все нові й нові перешкоди — убивство, підозри, інші люди? Він не хотів нікого вбивати, але був змушений це зробити. Думка про те, щоб поїхати до Греції в ролі Тома Ріплі, пересічного американського туриста, й понуро вештатися Акрополем, його аж ніяк не вабила. Краще вже зовсім не їхати. Він глянув на дзвіницю собору, а самому на очі наверталися сльози. Він відвернувся і пішов іншою вулицею.

Вранці на нього чекав лист — від Мардж. Він стиснув його пальцями й посміхнувся. Там було саме те, чого він очікував, інакше конверт не був би таким товстим. Він прочитав його за сніданком. Він смакував кожним рядком, заїдаючи їх свіжими, ще теплими булочками й запиваючи приправленою корицею кавою. Вона написала те, чого він сподівався, і навіть більше.

…Якщо ти справді не знав, що я була у твоєму готелі, це може означати тільки одне — Том нічого тобі не сказав. А це наштовхує мене на єдиний висновок. Очевидно, ти тікаєш і не хочеш потрапляти мені на очі. Чому ти досі не зізнався, що не можеш жити без свого дружка? Мені лише прикро, мій старий друже, що тобі забракло сміливості відверто розповісти мені про все. За кого ти мене маєш? За якусь простакувату провінціалку, яка нічого не тямить у таких справах? Ні, це ти поводився, як провінціал! Як би там не було, тепер, коли я сама озвучила те, на що тобі забракло сміливості, маю надію, що тебе більше не гризтиме сумління і ти зможеш спокійно жити далі. Адже немає нічого приємнішого, ніж пишатися тією людиною, яку любиш! Здається, ми вже колись про це говорили.

Друге досягнення моєї мандрівки до Рима — я повідомила італійську поліцію, що Том Ріплі з тобою. Скидалося на те, що вони понад усе хотіли його знайти (Цікаво — чому? Що він накоїв?). Я також повідомила поліції, наскільки дозволило моє недосконале знання італійської, що ви з Томом нерозлучні, тому ніяк не можу збагнути, яким чином вони знайшли тебе, але не могли знайти Тома.

Я поміняла квитки та відпливатиму до Америки наприкінці березня. Перед цим я хочу ненадовго з’їздити до Кейт у Мюнхен, а потім, я так розумію, наші з тобою дороги розійдуться назавжди. Жодних образ, любий Дікі, хоча я завжди думала, що в тебе куди більше сміливості.

Дякую за всі чудові спогади. Вони для мене вже як експонати в музеї або предмети, збережені в янтарі. Вони здаються дещо нереальними. Мабуть, і ти сприймав мене саме так. Бажаю тобі всього найкращого.

Мардж

Ух! Ще й ця сентиментальщина в кінці! Ох, люба дівчинко! Том склав лист і сховав його до кишені куртки. Він зиркнув на двері готельного ресторану, вишукуючи очима поліцію. Якщо поліція думає, що Дікі Ґрінліф і Том Ріплі подорожують разом, вони напевне вже перевірили всі готелі Палермо. Однак він не помітив, щоб хтось слідкував за ним. А може, якщо вже Том Ріплі живий, поліція облишила ту справу з човном. Чого їм узагалі її розслідувати? Може, всі підозри, які впали на Дікі у зв’язку із Сан-Ремо й убивством Майлза, теж розтанули? Може.

Том піднявся у номер, вийняв друкарську машинку Дікі й узявся писати листа містеру Ґрінліфу. Він почав із розважливого й логічного пояснення справи Фредді Майлза, адже містера Ґрінліфа, без сумніву, не на жарт занепокоїли всі ці перипетії. Він писав, що поліція вже розпитала його про все на світі й тепер хіба що може попросити опізнати підозрюваних, які, найімовірніше, можуть бути їхніми з Фредді спільними знайомими.

Його перервав телефонний дзвінок. Чоловічий голос представився якимось лейтенантом з поліції Палермо.

— Ми шукаємо Томаса Фелпса Ріплі. Він перебуває у готелі разом із вами? — люб’язно запитав чоловік.

— Ні, його тут немає, — відповів Том.

— Ви знаєте, де він?

— Гадаю, досі в Римі. Ми бачилися з ним у Римі три або чотири дні тому.

— Нам не вдалося знайти його в Римі. Ви часом не знаєте, куди він міг поїхати?

— Мені шкода, але я й гадки не маю, — відказав Том.

— Peccato [72] Шкода ( іт .). , — розчаровано зітхнув лейтенант. — Grazie tante, signor.

— Di niente. — Том поклав слухавку й повернувся до друкарської машинки.

Кілометри нудної прози в стилі Дікі тепер давалися йому набагато краще за власні листи. Більша частина листа була для матері Дікі. Він розповідав їй про стан свого гардеробу, який був нічогеньким, і стан свого здоров’я, на яке він теж не скаржився, і запитував, чи отримала вона емальований триптих [73] Триптих — витвір мистецтва, який складається з трьох частин, об’єднаних спільною ідеєю. Робота поділяється на три секції або три різьблені панелі, які висять поруч. , який він придбав у римській антикварній крамниці й відправив кілька тижнів тому. Він писав і роздумував, що йому робити з Томом Ріплі. Лейтенант опитував його досить ввічливо та стримано, однак не варто випробовувати долю. Йому слід витягти паспорт Тома Ріплі з кишені валізи, нехай навіть він добре загорнув його в старі податкові декларації Дікі й митник його не помітив. Краще заховати паспорт за підкладку нової шкіряної валізи, де його ніхто не знайде, навіть якщо витрясе з неї всі речі, а він, за потреби, зможе швиденько його витягти. Бо може настати той день, коли така потреба з’явиться. Може настати день, коли роль Дікі Ґрінліфа виявиться куди небезпечнішою за роль Тома Ріплі.