Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

Він не міг використовувати римське відділення «Американ Експресс» як адресу Тома Ріплі, але мусив усюди носити Тома Ріплі з собою — його паспорт і одяг — на випадок таких непередбачуваних подій, як сьогоднішній дзвінок Мардж. Чорт забирай, вона була за крок від його номера. Доки поліція сумнівається у невинності Дікі, годі й думати про те, щоб покинути країну під його іменем. Адже, якщо йому раптом доведеться знову стати Томом Ріплі, у його паспорті не буде позначки про перетин італійського кордону. Якщо він хоче покинути Італію — і вирвати Дікі з лап поліції, — йому треба виїхати як Том Ріплі, за якийсь час повернутися під іменем Тома Ріплі, а тоді, коли поліція закриє цю справу, знову стати Дікі Ґрінліфом. То був єдиний вихід.

Такий план здавався легким і безпечним. Усе, що йому треба, — пережити без пригод наступні кілька днів.

Корабель повільно й розмірено наближався до гавані Палермо, обережно розсуваючи своїм білим носом шкірки апельсинів, солому та шматки поламаних кошиків з-під фруктів. Том почувався як той корабель. Він провів два дні в Неаполі, і за той час у газетах не з’явилося жодних цікавих відомостей про справу Майлза чи знайдений у Сан-Ремо човен. А може, поліція не завдавала собі клопоту шукати його в Неаполі й уже чекала в готелі в Палермо?

Утім, на пристані полісменів не було. Він шукав їх очима, але не побачив жодного. Він придбав кілька газет, узяв таксі й разом із валізами поїхав до готелю «Палма». У вестибюлі поліції теж не було. То був ошатний старий вестибюль з міцними мармуровими колонами й пальмами у великих горщиках.

Службовець повідомив йому номер зарезервованої кімнати й передав посильному ключі від неї. Тому відлягло від серця, він підійшов до відділу кореспонденції і сміливо запитав, чи, бува, немає повідомлень для синьйора Річарда Ґрінліфа. Службовець відповів, що немає.

Тепер він точно міг розслабитись. Це означало, що навіть Мардж не намагалася з ним зв’язатися, хоча він був упевнений, що вона зверталась до поліції, аби вивідати, куди він подівся. Ще на кораблі Том уявляв собі різні прикрі несподіванки: ніби Мардж випередила його та прилетіла до Палермо літаком або залишила йому в готелі повідомлення, що припливе наступним кораблем. Він навіть шукав її на кораблі, на якому сам вирушив з Неаполя.

А тепер йому здавалося, що після того випадку в Римі Мардж вирішила облишити свої спроби домогтися уваги Дікі. Може, вона нарешті докумекала, що Дікі уникав її і хотів бути тільки з Томом. Може, навіть її курячі мізки змогли дійти до такого висновку. Того вечора, сидячи в гарячій ванні й щедро намилюючи плечі, він роздумував, чи варто написати їй листа з підтвердженням її ймовірних здогадів. Листа має написати Том Ріплі, вирішив він. Давно вже час. Він напише, що увесь цей час намагався бути тактовним і не хотів повідомляти їй таке по телефону, коли вона була в Римі, та й узагалі, він думав, що вона вже давно все зрозуміла. Вони з Дікі були щасливі разом, і нічого тут не вдієш. Том почав нестримно хихикати і, щоб заспокоїтись, занурився під воду, затиснувши пальцями носа.

«Люба Мардж, — ось як він почне. — Я пишу тобі тому, що Дікі, схоже, ніколи не зважиться розповісти тобі сам, хоч я й не раз просив його про це. Я вважаю, що така чудова людина, як ти, не заслуговуєш, аби її так довго водили за носа…»

Він знову захихикав, але втихомирився, навмисне зосередившись на маленькій проблемі, якої він досі не вирішив: цілком можливо, що Мардж повідомила італійську поліцію про те, що говорила з Томом Ріплі в готелі «Інґлатерра». Тоді поліція ламатиме голову, куди він, у біса, подівся, і почне шукати його в Римі. Вони точно шукатимуть його поряд із Дікі Ґрінліфом. Це становило додаткову загрозу. А що, як поліція, приміром, з опису його зовнішності, наданого Мардж, вважатиме його Томом Ріплі, вистежить його, обшукає і знайде в нього два паспорти — Дікі та його власний? Що він там казав про ризик? Саме ризик робить цю затію захопливою. Він почав співати:

Він горланив ту пісеньку у ванній, поки витирався, намагаючись зімітувати глибокий баритон Дікі, якого він насправді ніколи не чув, але навіть не сумнівався, що Дікі похвалив би його виконання.

Він надягнув один зі своїх нових дорожніх костюмів і вийшов прогулятися сутінковим Палермо. По інший бік площі виднівся кафедральний собор із типовими рисами норманської архітектури, про який він колись читав у брошурі, побудований англійським архієпископом Волтером Міллем. Південніше були Сіракузи, неподалік яких у давнину відбулася велика морська битва між римлянами та греками. І «Вухо Діоніса» [69] «Вухо Діоніса» — печера з найдосконалішою акустикою серед усіх відомих у світі печер, розташована поблизу стародавнього італійського міста Сіракузи. , і Таорміна [70] Таорміна — місто на східному узбережжі Сицилії. , і Етна! То був чималий острів і все тут було для нього новим. Сицилія! Фортеця Сальваторе Джуліано [71] Сальваторе Джуліано — народний герой Італії, легендарний сицилійський бандит і сепаратист, якого порівнювали з Робіном Гудом. ! Колишня колонія Греції, завойована норманами й сарацинами! Завтра він як слід огляне всі визначні пам’ятки, але ця мить залишиться у його пам’яті навіки, подумав Том, дивлячись на величний, увінчаний вежами кафедральний собор. Він зачудовано розглядав сірі арки його фасаду та з насолодою уявляв, як завтра зайде всередину та втягне ніздрями кислувато-солодкавий запах, зітканий з незліченної кількості палаючих свічок і ладану, який сотні років наповнював стіни собору. Яке приємне передчуття! Раптом він подумав, що передчуття було куди приємнішим за реальність. Невже це завжди буде так? Коли самотніми вечорами він перебирав речі Дікі, розглядав його персні на своїх пальцях, торкався його краваток чи шкіряного гаманця, то була реальність чи лише її передчуття?